Про класичну й електронну бібліотеки, поціновувачів «Мони Лізи» та ідеальні пропорції
Сьогодні все частіше у метро і на вулицях можна зустріти (як не парадоксально) читаючу людину, от тільки книга в її руках мало нагадує традиційну – вона електронна. І, може, зовсім не жартома говорять науковці про те, що дуже швидко ми не просто будемо жити в електронному світі, але й спілкуватися та й працювати між роботів. Якщо ж про це говорити ще не зовсім актуально, то от електронна книга й електронна бібліотека завдяки глобальній мережі Інтернет тісно увійшла в наше життя.
Наші діти не відривають очей від моніторів комп’ютерів, а на роботі від нас давно уже вимагають швидко та мобільно користуватися інформацією і видається дивовижним, як раніше люди жили без WWW. Найприємніше ж напевно згадувати, як у далекі студентські роки доводилось геть збиватися з ніг, щоб першими добігти до університетської бібліотеки та законспектувати надважливу книгу видатного наукового світила, що була там у єдиному екземплярі з позначками на особливо потрібних сторінках (подарунок від старшокурсників), а інколи навіть з коментарями і підказками…
Часто співчуваєш сучасному «електронному» поколінню, яке втрачає такі «переваги» свого студентства. Але ще сумніше стає від того, коли почасти усвідомлюєш, що чекає ту твою рідну книгозбірню, куди бігли цілою групою, хто за знаннями, а хто й на побачення, адже сьогодні їй нерідко пророкують майбутню долю музею з раритетами, з яких уже можна здмухувати пил. Питання далеко не ліричне, як може
видатися на перший погляд, а соціальне і вже досягає глобальних масштабів. Зі сторони це можна трактувати по-різному, а от що з цього приводу думають самі бібліотекарі? Про це та про багато іншого стосовно майбутнього класичної бібліотеки ми вирішили поговорити з директором найбільшої книгозбірні з-поміж педагогічних навчальних закладів – Наукової бібліотеки Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова, кандидатом педагогічних наук, заслуженим працівником культури України Людмилою Савенковою.
- Людмило Василівно, добре відомим є факт, що протягом усієї своєї історії книгозбірня найтісніше пов’язана з навчальною діяльністю та навчальними закладами зокрема. І пройшовшись подумки усіма історичними епохами, ми натрапимо на бібліотеку як невід’ємну частину чи то монастирів, братств, недільних шкіл, просвіт, чи то уже інститутів та університетів. Мабуть, не варто запитувати, чим це зумовлено та які переваги воно мало, але назріває зовсім інше питання: чи збережеться такий зв'язок книгозбірні та навчального закладу в умовах нового суспільства? Ви представляєте саме університетську бібліотеку, які часи вона зараз переживає?
- Ви правильно зауважили щодо цих дуже тісних генетичних й історичних зв’язків, про руйнування яких навряд чи можна говорити всерйоз. Сама бібліотека звичайно буде трансформуватися, але дозволю собі зацитувати: «Ще й одна бібліотека не давала диплому, але ще жодна людина не отримала диплому без бібліотеки».
- Сьогодні студенти запевняють – їх диплом ніякого відношення до бібліотеки не має…
- Багато молоді так стверджує, але ж це зовсім не означає, що вони не користувалися певними, наголошу, упорядкованими інформаційними ресурсами, які структуровані і укладені за визначеною ієрархією. Фактично у цьому й полягає завдання бібліотеки – зібрати, опрацювати, структурувати й надати у користування. Справа в тому, що величезний інформаційний матеріал – це ще не бібліотека. Це як купа каміння, що може стати собором лише завдяки детальному упорядкуванню, підведенню під певну ієрархію, побудову. Так варто говорити і стосовно електронних чи будь-яких інших джерел, які без обробки мало чого вартують. Та й чи зможе ними скористатися людина.
- Тобто Ви говорите зараз про електронні матеріали як взаємозамінник класичної бібліотеки та їх можливу структуризацію?
- Зарубіжними вченими вже доведено, що укласти у певну систему, зручну для користування, електронні матеріали так само складно, як і друковані. Це можна пояснити – важко знайти універсальний принцип структуризації. Як уже попередньо зауважено, бібліотека класична є складовою навчального закладу, і здебільшого він визначає масив книг у книгозбірні. Ми й самі чудово розуміємо, що, наприклад, у бібліотеці лінгвістичного університету знайдемо літературу переважно філологічного змісту, у технічному виші – це будуть книги іншого профілю тощо. Але разом з тим не варто забувати, що у розвинених країнах Західної Європи, незважаючи на шалено крокуючий технічний прогрес, класичні публічні бібліотеки не зникли, а електронні системи інформаційних матеріалів не стали їх абсолютними замінниками. Якби суспільство не мало в них потреби – повірте, їх давно б уже закрили, але ж ні. Так, сучасні бібліотеки трансформуються. У них кардинально змінилися технології. І хоч сьогодні вже немає кількісно того читача, що був раніше, але до бібліотеки приходять. До того ж зберігається функція бібліотекаря як навігатора, адже комусь все одно потрібно впорядковувати матеріали, надавати консультації.
- Чи погоджуєтесь Ви з думкою про те, що у майбутньому класична бібліотека відіграватиме роль своєрідного музею, куди приходитимуть люди, щоб подивитися на раритети, вдихнути аромат книги та просто відчути атмосферу, а інформацію шукатимуть у глобальній мережі?
- Не впевнена, що поява нових електронних носіїв та форм спрровокує таке майбутнє публічної бібліотеки. Завжди знайдуться люди, які цінують авторитетні, автентичні джерела. Хоча, мабуть, це потрібно не кожному… Чи буде людство сумувати за «Моною Лізою», коли раптом зникне оригінал, адже копій ми маємо безліч? Копії для того ж і роблять, щоб зберегти оригінал, зробити шедевр доступним великому загалу. Але як би там не було, знаходяться поціновувачі, які їдуть у Лувр заради оригіналу. Хоча ще раз повторюю – це потрібно не всім. Дехто й не знає, хто така Мона Ліза.
Але справа навіть не в цьому. Книга – це не звичайна річ, не просто продукт цивілізації. Її пропорції складалися, випробовувалися й вимірялися протягом довгих століть. Ян Чихольд писав: «Дві величини правлять пропорціями відмінно зробленої книги … око і рука». Уявіть собі, ми навіть не замислюємося, що усі люди однаково беруть книгу до рук. За минулі віки у типографії розроблені методи й правила, яких уже не покращити, а варто лише пробуджувати їх до нового життя.
- Але ж і сучасні букрідери фактично імітують паперову книгу…
- Єдине, чого вони не можуть зімітувати – обсяг, який ми відчуваємо, беручи до рук паперову книгу. Хоча, я знову ж зауважую, – це не вічно. Молоде покоління, певно, може вже обійтись і без цього. У них буде зовсім інше психологічне ставлення до різних електронних носіїв, які, до речі, існували і до появи електронної книги. Хоча усі вони мають один важливий аспект: якщо немає електрики та спеціального супровідного пристрою, людина не зможе ними скористатися. А для читання традиційної книжки нам не потрібно ніякого пристрою, окрім наших очей.
- Виходить, що побоювання багатьох науковців щодо великої загрози, яку несе електронна книга і електронна бібліотека традиційній книгозбірні, не мають під собою вагомих аргументів?
- Це просто поступ нашого суспільства. Навіть більше, ці дві організації будуть тісно співпрацювати. Звичайна бібліотека отримає нові форми й нові завдання, побудовані на традиційних надбаннях. Розвиток суспільства не стоїть на місці, що стосується й бібліотеки. Прийдуть нові фахівці, які будуть займатися в якомусь такому інформаційному середовищі, виконувати трансформовані функції, але ці функції все одно стоятимуть перед бібліотекарями. Нічого нізвідки не береться.
- Людмило Василівно, про яких «нових фахівців» Ви зараз згадали? Бібліотекар нової формації? Чи не доведеться забути про таку професію, яка, до речі, зараз не користується особливою популярністю серед молоді?
- Складно уявити бібліотеку без бібліотекаря. Погодьтеся, навряд чи без допомоги цієї людини користувачі зможуть самостійно розібратися у всьому огромі книг. Якщо навіть запити інколи студенти формулюють так, що й бібліотекар мусить добряче посидіти, щоб з ними розібратися. А тепер уявіть електронну бібліотеку з її пошуковою системою, яка набагато вимогливіша до користувацьких запитів. Як кажуть: «як ти в неї запитаєш, так вона тобі й відповість». І це зовсім не означає, що пошукова система видасть Вам перманентну інформацію (ту, що відповідає Вашій потребі), вона у кращому випадку запропонує Вам релевантну (ту, що відповідає Вашому запиту). А між запитом і потребою існує істотна різниця. Кваліфікований бібліотекар і бібліограф завжди намагатиметься зрозуміти користувача. Хоча сьогодні ми вже окреслюємо інші завдання бібліотекаря, відчуваючи потребу у фахівцях, що будуть орієнтуватися не тільки в традиційних паперових інформаційних ресурсах, але й у тих повнотекстових базах, які будуть пропонуватися різними вендерами й агрегаторами. Потрібні фахівці, які зможуть вести з ними переговори на кращих умовах, а також ІКТ-спеціалісти. З іншого боку, жоден фахівець у сфері інформаційно-комунікаційних технологій не зможе повноцінно виконати власне змістову частину роботи бібліотекаря. Тому лише у поєднанні функцій і умінь цих двох професій ми отримаємо гарний сплав, що забезпечить функціонування бібліотеки в майбутньому. Хоча як воно виглядатиме, насправді покаже час.
- У Драгоманівському університеті теж готують бібліотекарів і, незважаючи на смішні зарплати та низький соціальний статус цієї професії в суспільстві, діти йдуть навчатися. Що чекає цих майбутніх бібліотекарів? Чи не будуть це марно витрачені роки й кошти на навчання?
- У серцях драгоманівців живе щира віра у хороше майбутнє України, в якому їм теж знайдеться місце. До того ж останнім часом ми докладаємо чимало зусиль, щоб перевести навчання бібліотечній справі із філологічних у загально-технічні рамки, щоб долучити студентів до новітніх інформаційно-комунікаційних технологій. У педагогічному виші це цілком реально, і, сподіваюсь, у недалекому майбутньому ми відкриємо таку спеціальність для підготовки фахівців-бібліотекарів нового рівня, що ідентифікуватимуться як спеціаліст-координатор з електронних ресурсів, куратор переговорів з вендерами й видавцями, керівник проектів у галузі електронних ресурсів, координації їх купівлі та тестування, моніторингу тенденцій та інновацій у цій сфері й багато іншого.
- Людмило Василівно, як відомо, університети сьогодні з милості цього суспільного поступу мимоволі переходять у сферу послуг самостійно забезпечуючи й власне фінансове становище, а що відбувається з традиційною бібліотекою? Оскільки електронна опинилась дещо в іншому стані.
- Мені б дуже не хотілося, що б це сталося й з бібліотеками, і, я думаю, цього не станеться. Адже книгозбірня залишиться одним із останніх острівків безоплатного функціонування. Звичайно, будуть якісь послуги, що виходитимуть за традиційні межі, але все ж головне завдання бібліотеки – надання інформації у користування для широкого загалу – збережеться у будь-якому випадку. Хоча й нові технології – це так званий шлях до відкритого доступу, але ж варто зважити й на те, що не може все залишитись безкоштовним. Автор завжди захищатиме свої права, а користувач свої. Тут варто знаходити золоту середину.
- До речі, поширена думка про недостовірність інформації на безкоштовних електронних сайтах та в Інтернет-базах. Мабуть, певнішим буде конспект книги, яку ти власноруч гортав, аніж якогось віртуального об’єкта?
- Безумовно, Інтернет ще молодий і він буде розвиватися так, як колись розвивалося книгодрукування. Справа в тому, що в паперовому книжному світі ми вже навчилися розрізняти інформаційну продукцію, якій ми довіряємо і якій не довіряємо. Те ж саме відбудеться й з Інтернетом. Вже й сьогодні є серйозні наукометричні та передплатні бази даних, які відповідають за достовірність своєї інформації. Стосовно так званих «живих» документів, або документів, які змінюються постає питання посилань. Науковець не може бути впевненим, що через деякий час автор не змінить зміст свого документу. Ці питання ще потребують вирішення на багатьох рівнях, але я переконана, що з часом і це буде залагоджено. Можливо, нове покоління по-іншому підходитиме навіть до самих принципів науки. Ми часто не підозрюємо, якими винаходами будемо користуватися в майбутньому.
- Людмило Василівно, судячи з Ваших слів та глибокої обізнаності у сфері електронних ресурсів, Ви дуже прогресивний бібліотекар. Користуєтесь інтернет-ресурсами, читаєте з букрідера, цікавитесь новинками у світі електронних бібліотек і навіть більше того, як нам відомо, саме з Вашої ініціативи у 1992 році у Драгоманівській бібліотеці розпочалося впровадження комп’ютерних інформаційно-бібліотечних систем, був започаткований електронний каталог. Зазвичай бібліотекарі вірно бережуть оцю традиційну структуру функціонування бібліотеки й ревно ставляться до будь-яких нововведень. А тут такий крок з Вашого боку. Чи не могли б обґрунтувати?
- Я дуже уважно слухала лекції, ще коли навчалася. У нас була спеціальна дисципліна – «Автоматизація бібліотечних ресурсів». Тоді я вперше почула, що в бібліотечній науці можна використовувати комп’ютери і відповідно нові технології. Ще тоді, на початку 90-х, коли тільки долинали ці чутки про ПК, а в інших країнах починали з’являтися електронні каталоги, мене зацікавило це і я невпинно шукала програмні забезпечення. Перші комп’ютери, на яких ми починали працювати, були ще радянського виробництва. Траплялося чимало спротивів і перешкод, але в моєму уявленні і досі залишилася бібліотека як строге поєднання класичного зразка книгозбірні і сучасних інформаційних технологій. Погляньте на Європу: вони ніколи не руйнують своїх традицій і в той же час дуже успішно застосовують інновації. І в моєму уявленні, таке гармонійне поєднання мусить бути й в університетській бібліотеці.
- Студентство як найпрогресивніший пласт суспільства напевно ставиться до цього з особливим захопленням і вдячністю.
- Студенти розуміють: якщо забудемо про класичну бібліотеку, то залишимось без коріння. У молоді не буде естетичного й етичного відчуття гордості за свій виш, що має таку потужну бібліотеку. Тому все повинно бути у строгому поєднанні, аби врешті ми не перетворилися на роботів без пам’яті, традицій і емоцій.
- Сьогодні Наукова бібліотека НПУ імені М. П. Драгоманова – найбільша серед бібліотек педагогічних навчальних закладів. Вона поєднує у собі різні види послуг і форм надання інформації. Її історія у датах та особистостях сьогодні видана окремою книгою. Які трансформації чекають на неї у глобалізованому суспільстві? Чи варто турбуватись, що колись зменшення кількості читачів врешті досягне нуля?
- Ми сьогодні працюємо над статусом не лише так званого «закладу прокату книг», що раніше являли (а часто й досі являють) собою бібліотеки, у той час коли всі читали однакові підручники, а книгозбірня мусила усіх цими підручниками забезпечити. Коли змінилися пріоритети і студент почав готувати себе до високоінтелектуального життя, читаючи оригінали текстів, змінилися й функції книгозбірень. Ми усвідомлюємо важливість індивідуального підходу до кожного користувача. Особливим попитом користуються наші електронні колекції книг на персональному сайті бібліотеки, а також такі нововведення, як віртуальні відповіді на запитання наших користувачів, віддалене електронне замовлення на літературу, коли ми можемо електронною поштою надіслати користувачу окремі сторінки книг і документів. Крім того, ніщо й ніколи не замінить цієї особливої бібліотечної атмосфери й аури зосередженості, яку можна відчути в читальному залі. З власного досвіду знаю, бо у студентські роки завжди ходила готувалися до семінарів у бібліотеку. Тому ми намагаємось створити максимально сприятливі умови для навчання студентів, і вони це цінують, користуються усіма фондами бібліотеки, вдячно ставляться до бібліотекарів.
- А як щодо сучасних розмов про майбутнє зникнення бібліотек? Чи можливо це пов’язано з відсутністю підтримки цієї інституції з боку керівництва?
- Щодо цього нашій бібліотеці пощастило. Ми вдячні ректорату університету, особливо Віктору Андрущенку, який як філософ і науковець розуміє важливість підтримки та розбудови бібліотечної справи та сприяє у вирішенні проблем й матеріального й психологічного характеру. А з іншого боку, те, що є бібліотеки, які не залишають своїх позицій і отримують заслужену підтримку керівництва, вселяє надію.
- Що ж залишається подякувати Вам за вірну й щиру працю та побажати звершення усіх сподівань.
Розмовляла Людмила КУХ
