Делегація українських студентів відвідала Вірменію (фоторепортаж)

За умовами договору про співробітництво між двома вищими навчальними закладами – Національним педагогічним університетом імені Михайла Драгоманова та Вірменським державним педагогічним університетом імені Хачатура Абовяна, виші уже здійснили перший обмін студентами. Делегація НПУ провела десять днів у Вірменії, а вірмени десять днів в Україні.

За домовленістю між ректорами вишів Віктором Андрущенком та Рубеном Мірзаханяном, програма обміну мала передбачати не лише переймання наукового й освітнього досвіду, але й пізнання культури двох країн, їх глибокої історії, традицій, знайомство з менталітетом народів. Завдяки цьому студенти-українці мали можливість у Вірменії ознайомитися не лише з навчальним процесом в університеті, відчути дух столиці Єревану, але побачити усю країну в її неймовірній красі.

Непередбачувана, таємнича й досі до кінця не розгадана… «Ты стародавний храм над древнею скалой, А небо над тобой, что купол голубой…», так писала про Вірменію одна з найвидатніших її поеток Сильва Капутикян. І загалом ця країна багато чим й справді духовно подібна до храму. Невелика за розмірами, але з величезною душею.

Найперше, що вражає, безперечно гори. Вже відразу по виходу з літака починаєш мимовільно очима шукати Арарат – символ цієї країни. Побачити його й справді складно, і не лише тому, що розташований він навіть не на території Вірменії. Ці дві гори (а їх насправді дві – Великий і Малий Арарат) ховаються в хмарах неймовірного вірменського неба. Ватяні й низькі хмари люблять моститися на вершечках вірменських висот, прикриваючи їх від палючого сонця.

Драгоманівцям пощастило. Минувши Єреван, їх чекало чудесне помешкання Науково-дослідницької бази Вірменського державного педагогічного університету в Агавнадзорі. З вікон відкривалися чудові скелясті краєвиди, а помірний, схожий до українського клімат та чисте повітря, не дошкуляли особливою спекою. Десять днів у такій красі вже щастя. Футбол, баскетбол, волейбол, розваги на повітрі, теніс і навіть більярд – усе до послуг відпочиваючих. Драгоманівці спробували все і звісно ж вигравали, а наші дівчата продемонстрували особливі навички в спортивних іграх, не давши вірменам жодного шансу на перемогу.

Це стосувалося й інтелектуального турніру та пісенного батлу. Хто ж міг встояти проти нашої «Ти ж мене підманула», або «Ой у вишневому садку». За те й українцям полюбилася «Karmir caxik mа garuni», чи то пак «Amena Lave Du Es». Складно повірити, але навіть не знаючи мови, всі відчували зміст і велич пісень один одного. Чи то була виною музика, чи то інтонація, чи душа… А ще за кілька днів, обидві сторони співали цих пісень разом, напам'ять знаючи слова.

Окрім насиченої програми на базі, щодня драгоманівців чекали й виїзди країною. Зокрема вдалося побачити північну частину Агавнадзора з величезним водосховищем, прогулятися схилами гір та спробувати справжнього вірменського шашлику. Його запікають та подають гарячим на лаваші разом із запеченою картоплею у спеціях, болгарським перцем та перцем чилі і фаршированими баклажанами на грилі. Неймовірна смакота.

Ще одним містом, що вразило українців був Цахкадзор. Він розкинувся на висоті 1800 метрів над рівнем моря та романтично милувався горами Техеніс (2851 м) і Цахкунятц (2820 м). Студенти НПУ побували в монастирському комплексі Кечарис, що складається з чотирьох церков, двох каплиць, гавіта (нежиле приміщення напівцерковного призначення, що часто у вірменській архітектурі прибудовувалося до церков) та стародавнього кладовища хачкарамі ХІІ – ХІІІ ст.

Тут варто зауважити, що Вірменія – перша країна, яка прийняла християнство як державну релігію, у 301 році. Це неабияк позначилося на культурі країни, особливо, що стосується архітектури її стародавніх релігійних будівель. Вони нагадують древні храми без особливих прикрас і пишності. Тут все облаштоване для служіння й поклоніння Богу.

Древні кам’яні стіни ще зберігають витесані в них написи, а разом з ними й ауру високої духовності й жертовності. Чимало прихожан, серед яких багато й туристів з особливим пієтетом ставляться до таких старих храмів, вірячи, що тут б’ють джерела першовіри й святості. Торкнутися цих стін, чи напитися води, що пробивається між скелястих схилів, - це наче отримати благословення на щасливе життя.

Ще один день перебування української делегації у Вірменії був присвячений знайомству з університетом. Драгоманівцям прочитали лекцію в музеї вишу, розповіли про його глибоке коріння та високу шану, яку тут складають патрону університету – Хачатуру Абовяну – великому вірменському письменнику, просвітнику, педагогу і етнографу, основоположнику нової вірменської літератури і літературної мови. Його постать навіть заговорила до драгоманівців, відтворена у 3D форматі студентами вірменського вишу.

Українці побували в науковій бібліотеці університету та поспілкувалися з проректором. З його слів гості дізналися про тенденції розвитку ВДПУ, плани в науковій, освітній, міжнародній сферах, бажання пізнавати зарубіжний досвід та ділитися власним.

Ще одна велика частина здобутків Вірменії пов’язана з її глибокою історією. Це презентує стародавня вірменська писемність. Побувати в Єревані і не побачити Матенадарану – втрата в культурному розумінні для кожного на все життя. Сюди приїздять побачити перші писемні пам’ятки таланти, письменство, духовенство й високопосадовці з усього світу.

Інститут стародавніх рукописів імені Месропа Маштоца, також відомий як Матенадаран – найбільше у світі сховище давньовірменських рукописів і науково-дослідний інститут в Єревані. Він створений у 1920 році на базі націоналізованої колекції рукописів Ечміадзінського монастиря, фонди якого на 1987 рік налічували понад 119 тис. одиниць зберігання. У 1997 році колекція старовинних рукописів Матенадарану була включена ЮНЕСКО до Міжнародного реєстру «Пам'ять світу».

Поряд з 13 тис. вірменських рукописів тут зберігається більше 2000 рукописів руською мовою, на івриті, латині, арабському, сирійському, грецькому, японському, персидському та інших мовах.

Гід музею розповіла гостям про секрети стародавніх фарб, якими писалися ці рукописи, часниковий клей, на який прикріплювали золото до пергаменту так, що воно досі не втратило своєї практичності. Унікальними експонатами тут також є найбільша й найменша, найтовстіша та найтонша книги на планеті. Особливо цікаво слухати історію поневірянь і збереження кожної із пам’яток. Дивовижно, але вони дійшли до сучасного покоління у чудовому вигляді.

Ще, що особливо здивувало й порадувало студентів НПУ, стали розповіді вірменських спудеїв про те, що окрім музейної частини в Матенадарані є й великі зали для студентів та науковців. Не складно в коридорах цього великого храму книг зустріти сивочолого вченого в окулярах, який чимало днів проводить над вивченням старих рукописів. Як зізналися вірменські студенти, багато з них теж частенько просиджує у цих читальних залах, особливо, що стосується філологів. Тут українці можуть лише заздрити таким можливостям.

Глибока вірменська історія разом з тим є й дуже сумною та трагічною, мабуть цим особливо схожа до української, а відтак це й ріднить два територіально далекі народи. Це драгоманівці змогли відчути на собі, коли несли квіти до великого Меморіалу пам’яті жертв Геноциду вірмен 1915 року. Це великий кам’яний комплекс, схилені плити якого символізують усі частини Вірменії, яка сумує над загиблими. Вірмени кажуть, що всередині цього постаменту збирається велика кількість енергії, а вічний вогонь, що горить наче з-під землі, очищує повітря в ньому від усього негативу, залишаючи лише чисту надію і віру у щасливе майбутнє. Під постаментом розташований музей пам’яток геноциду. Фото й документальні свідчення тих часів, записи свідків трагедії вірменського народу не можуть залишити байдужим жодного відвідувача. Сльози накочуються мимоволі. З висоти самого ж комплексу відкриваються чарівливі пейзажі Єревану – міста сонця.

Ще один музей у цьому місті змусив українців думками повернутися на Батьківщину та протягнути ще одну нитку, що пов’язує Україну і Вірменію. Такою ниткою став неперевершений Параджанов, митець, що став відомий світові завдяки своїм режисерським роботам, виконаним на Україні. Вірмену за походженням Сергію Йосиповичу ніколи не довелося жити на рідній землі, але вдячні нащадки побудували тут йому власний будинок, де тепер розташований музей Параджанова.

Експозиція музею налічує більше 250 картин і колажів митця, документи й фото з архіву Параджанова. Відтворені навіть цілі меморіальні кімнати з меблями, якими користувався Сергій Йосипович, коли жив у Тбілісі. Відомий кінорежисер відкрився для драгоманівців ще однією гранню свого таланту – Параджанов-художник, який умів знаходити красу у довколишніх предметах, там, де ніхто більше її не бачив.

Серед дивовижних пам’яток історії і культури Вірменії українцям вдалося відвідати монастир Севанаванк, заснований у 874 році принцесою Маріам – донькою Ашота І Багратуни, який і сьогодні активно діє та містить в собі також семінарію. Один з настоятелів монастиря розповів про будні семінаристів, показав типові кімнати для навчання і життя. З вікон семінарії відкривається чудесний вид на найбільше озеро Вірменії – Севан.

Побачили студенти НПУ і головний храм вірменської апостольської церкви, престол Верховного Патріарха Католикоса Всіх Вірмен – Ечміадзинський кафедральний собор в м. Вагаршапат. З 2000 року цей собор входить до Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО та є одним із найдревніших храмів світу. Спудеям організували екскурсію садом та музеєм Ечміадзіна, розповіли про процес приготування мири.

Ще одне диво вірменської архітектури – монастирський комплекс Сагмосаванк, що розміщений на краю скелястого обриву. На території храму, на кладовищі, що розташовується поруч та інтер’єрі інших споруд збереглося чимало надгробків у вигляді вірменських хачкарів (кам'яних стел з різьбленим зображенням хреста, які зазвичай встановлюються при дорогах, монастирях, всередині і на фасадах храмів) із неймовірними орнаментами.

Та чи не найбільше захоплення викликав безперечно монастир Гегард, розміщений в ущелині гори, наче вирізаний з неї. Дослівно назва храму перекладається як «монастир списа». За легендою монастирський комплекс названий так на честь списа Лонгина, яким пронизали тіло Ісуса на Хресті. З розповідей цей спис був привезений у Вірменію апостолом Фадеєм разом з численними іншими реліквіями і зараз він зберігається в музеї Ечміадзіна.

Все, що вдалося побачити, відчути, зрозуміти, скуштувати у цій країні, ніколи не забудеться, так як і незабутній Арарат, аромат Севану, солодка єреванська вода і теплі посмішки нових друзів.

Велике спасибі від усієї делегація ректорату Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова за яскраву подорож, і можливість відкрити для себе Вірменію, а вірменським товаришам кажемо тепле й щире Շնորհակալություն (Shnorhakalutyun).

Людмила КУХ,

прес-секретар ректора НПУ