Як за десять років прожити сотні життів (фоторепортаж)
Цього року Народний театр «Вавилон» Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова вітають усі, хто хоч маленькою частинкою свідомості і душі торкається театрального мистецтва. Вавилоняни святкують десятиріччя.
«Умовно можна сказати, що це вже третій склад колективу, – зізнається режисер та художній керівник Ірина Савченко, – але театр жодного разу не зрадив собі і своєму глядачу».
Народилася ця творча спільнота у 2002 році в Інституті української філології НПУ з ідеї доцента кафедри української літератури Ірини Савченко. А метою було створення умов для розкриття талантів студентської молоді, пропаганда драматургії і кращих творів української класики. Зрештою й до сьогодні репертуар театру – це власне українська драма – класична й модерна. Вавилоняни ставлять п’єси М. Куліша «Хулій Хурина», «Мина Мазайло», «Блаженний острів Саватія Гуски». У їхньому доробку театральна версія роману О. Гончара «Людина і зброя», літературно-музичні композиції за однойменним романом у віршах Л. Костенко «Маруся Чурай» та драматичною поемою Я. Стельмаха «Тарас», етнографічна вистава «Місяцелік», драма «Чернетки», п’єси Неди Нежданої «…І все-таки я тебе зраджу», О. Гавроша «Ромео і Жасмин», О. Коломійця «Нас було шестеро…». У 2009 р. колектив здобув не лише звання народного, але й ще одного талановитого режисера – Альону Шашко.
Сьогодні вистави «Вавилону» збирають аншлаги не лише в Україні. Актори – учасники міжнародних конкурсів театрального мистецтва, переможці й лауреати молодіжних фестивалів і разом з тим звичайні студенти.
Своїх найпалкіших шанувальників «Вавилон» запросив на не зовсім звичайну зустріч. Актова зала навчального корпусу НПУ наповнилася щасливими обличчями та квітами. Коридор у вестибюлі зали із живих статуй акторів – культових світових персонажів – не найнесподіваніше, що могло чекати в цей вечір глядача.
На сцену виходили усі, хто ріс у «Вавилоні» і з «Вавилоном». Свої вітання «ювілярам» висловлювали друзі і колеги, меценати, ідейні натхненники, відомі талановиті режисери, актори, хореографи. Володимир Талашко подарував власну шовкову хустину, у якій прийшов на свято і, мабуть, для вавилонян вона стане одним із найщедріших подарунків.
Актори у свою чергу дякували глядачам і товаришам за… кому за що. Наприклад, ректору університету Віктору Андрущенку за підтримку і меценатство, директору рідного Інституту Анатолію Висоцькому за «театральний простір» (аудиторію 7/13), співорганізатору «Коронації слова» та меценату колективу Тетяні Логуш за «солодкий смак успіху». Теплі слова у свою адресу почули і фотограф, і іміджмейкер, і звукорежисер.
Вразили глядачів вавилоняни «старою-новою» постановкою п’єси М. Куліша «Хуліо Хурина». Девять років тому її ставив на сцені перший склад театру, а у цей день відбулася велика зустріч «поколінь», якщо так можна умовно назвати їх. Оплески залу не вщухали, та актори й режисери зуміли витримати інтригу, продемонструвавши лише перший акт вистави, адже прем’єра відбудеться навесні 2012 р.
У число сюрпризів вечора увійшла також унікальна постановка «Листа до молоді» геніального Євгенія Вахтангова, провідним мотивом якої став пошук відповіді на питання «для чого я це роблю?». Така проблема, в дечому, може, навіть складніша за шекспірівське «бути чи не бути», рано чи пізно постає перед кожною людиною, особливо молоддю. Вавилоняни хором відповіли: для того, щоб у житті було щось головне, щоб життя не пройшло просто так…
Ще одним подарунком для шанувальників стало те, що відтепер познайомитися з їх творчістю можна й у світовій мережі Інтернет на власному сайті театру. А гостям актори подарували прем’єру «саундтреку» про Велетенський Всесвіт людських доль, прожитих за десять років – Народний театр «Вавилон».
Людмила КУХ,
прес-секретар університету
