МИКОЛА ЗАКОВИЧ: “Драгоманівський університет – вагома наукова структура”
Викладачі Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова не лише талановиті педагоги, але й відомі всьому світові науковці, дослідники. Їх методичні розробки використовують у вітчизняних та зарубіжних навчальних закладах. Одним з таких учених є професор кафедри культурології НПУ Микола Закович.
Пан професор нещодавно відсвяткував своє 80-річчя. Поспілкуватися з науковцем вирішив редактор університетської газети «Педагогічні кадри» Сергій Русаков.
– Миколо Михайловичу, вітаємо Вас з Днем народження. Хай доля дарує Вам довге здоров’я і наснагу в роботі зі студентами! Миколо Михайловичу, як нам відомо, за спеціальністю Ви вчитель фізики. Розкажіть, будь ласка, як з фізика стали філософом та релігієзнавцем?
– Трудову діяльність я розпочав у загальноосвітній середній школі вчителем, викладав фізику у 9-х і 10-х класах. Такий тоді був порядок – вчителів було мало, тому повинні були відпрацювати після інституту. Згодом змінив вчительську роботу на комсомольську, а потім – на партійну. Я працював керівником лекторської групи, постійно спілкувався з викладачами, які приїздили читати лекції. Через деякий час перейшов на науково-дослідну роботу в Інститут філософії імені Г. С. Сковороди Академії наук України, де працював старшим науковим співробітником, завідувачем відділу інституту в м. Івано-Франківську. Пізніше призначили на посаду завідувача сектору філіалу Академії суспільних наук у м. Києві, а захистивши докторську дисертацію у 1983 р., я став завідуючим кафедрою у Київському державному педагогічному інституті ім. О. М. Горького (тепер Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова).
– Хто вплинув на ваше становлення?
– Я навчався у Москві. Там і дисертацію захищав, а в Київ приїхав вже як зрілий релігієзнавець. Що ж до мого формування як філософа, то тут велику роль відіграли колишній директор Інституту філософії АН УкраїниВолодимир Шинкарук і Мирослав Попович– нинішній директор. Тривалий час я з ними працював.
– Ви очолювали кафедру 20 років. Скажіть, будь ласка, коли ви прийшли працювати, вона йменувалась кафедрою наукового атеїзму, етики і естетики, на початку 90-х з вашої ініціативи її перейменували на кафедру культурології. У той час культурологія не була такою популярною, як сьогодні, чому була обрана саме вона?
– Наша кафедра була створена у 1964 р., я прийшов в університет у 1983 р., тобто кафедра працювала довгий час до мене. Завідувачем тоді був Борис Лобовик – талановитий вчений-філософ. Коли він перейшов працювати в Інститут філософії, завідувачем призначили мене. Кафедра культурології спершу називалась кафедрою наукового атеїзму, етики і естетики. У 1985 р. її перейменовано на кафедру історії і теорії релігії та вільнодумства, етики і естетики. З 1991 р. у зв’язку з розширенням кола дисциплін вона отримала нову назву – кафедра культурології. Це з погляду того, що кафедра була дуже великою – 22 викладачі, і ми відкрили цю нову дисципліну. Її стали вивчати всі студенти усіх факультетів університету.
– Які особисті здобутки для вас є найвизначнішими?
– Найвизначнішими здобутками для мене є дві книжки – “Релігієзнавство” та “Українська і зарубіжна культура”. І звичайно ж це вихованці, яких вдалося підготувати – 28 кандидатів і 11 докторів наук.
– Ви підтримуєте зв’язок з ними?
– Аякже, ми підтримуємо найтісніші зв’язки.
– Хтось з ваших вихованців сьогодні працює в університеті?
– Так, це Віталій Хромець, нині він заступник завідувача кафедри культурології. Слід згадати також Тараса Борозенця, Світлану Хрипко, Юлію Корнійчук. Загалом через мої настанови “пройшла” більша частина кафедри.
– Чим для вас є Драгоманівський університет?
– Це вагома навчальна і наукова установа. Тут я не тільки викладаю, а й пишу підручники, наукові праці.
Розгорнуте інтерв’ю з Миколою Заковичем ви зможете прочитати у жовтневому номері газети «Педагогічні кадри».
