2.3. Професійно-педагогічна підготовка в системі 

вищих жіночих навчальних закладів початку ХХ століття


„Доля народів знаходиться більше в руках жінки, 

ніж тих, у чиїх руках влада”

Ф.Фребель

Початок ХХ століття в Російській імперії позначився бурхливим розвитком вищої жіночої освіти та відкриттям відповідних навчальних закладів. На період 1905-1915 рр. в Росії було відкрито вищих жіночих курсів у 5 разів більше, ніж за попередні 40 років. Починаючи з 1905 року у сфері жіночої освіти Росія обігнала навіть Західну Європу [9, с. 13]. Досить цікавим прикладом для характеристики стану жіночої освіти на початку ХХ ст. може слугувати інформація зі статті „Министерство и частная инициатива” М.Сперанського: „До 1 січня 1909 року по всій Російській імперії нараховувалось чоловічих гімназій 338, прогімназій – 65, реальних училищ – 254, жіночих гімназій – 677, прогімназій – 281. У підсумку виходить 657 чоловічих середніх навчальних закладів і 958 жіночих. Жіночих середніх навчальних закладів нараховувалось, таким чином, в Росії майже в півтори рази більше, ніж чоловічих” [117, с. 51]. Бюджетна комісія Державної Думи визнала цей факт знаменним: „Якщо взяти до уваги, що вже більшість наших чоловічих гімназій відсвяткували свої столітні ювілеї, а жіночі почали виникати лише у 60-х роках минулого століття; що витрати коштів на жіночі гімназії і прогімназії з державної казни незначні і більшість їх утримується на місцеві або приватні кошти, то не можна не бачити тут самостійного прагнення російського суспільства до більш високої освіти жіночого підростаючого покоління” [117, с. 51]. І хоча тут мова йде про жіночу середню освіту, наведений приклад якнайкраще характеризує ставлення громадськості до проблем саме жіночої освіти.

Починаючи з 1905 року, по Україні масово відкриваються вищі жіночі навчальні заклади [24, с. 30]. Серед них великою популярністю користувалися вищі жіночі курси в Києві, Одесі, Харкові. 

ВЖК були приватними вищими навчальними закладами, які за устроєм наближалися до урядових вищих освітніх установ. Вони підпорядковувались піклувальникові учбового округу, який затверджував навчальні плани та викладацький склад курсів. Керівництво навчальним процесом здійснювала педагогічна рада, до складу якої входили викладачі курсів. Господарська частина знаходилась у віданні у відомстві господарського (піклувального) комітету курсів. Функціонуючи під егідою громадських об’єднань (товариств), груп учених-однодумців, професорів університету, курси не мали статусу комерційних закладів освіти. Поряд з ними функціонували жіночі курси (класи) на чолі з господарем-власником, який був розпорядником грошових ресурсів. В Україні на поч. ХХ ст. відповідною організацією відзначались Київські ВЖК А.В.Жекуліної, Київські Педагогічні класи французької мови при жіночій гімназії В.А.Жеребцової, Київські жіночі курси іноземних мов О.І.Полторацької, курси для підготовки вчительок рукоділля О.В. і С.В.Курдюмових в м. Києві, Київські вищі жіночі історико-філологічні курси проф. М.Довнар-Запольського та ін. [24, с. 30]. 

ВЖК існували за рахунок плати за навчання, читання лекцій, пожертв  [60, с. 121]. Плата за навчання коливалась від 70 до 150 руб. (див. табл. 2.3). В окремих випадках педагогічна рада звільняла малозабезпечених слухачок від оплати (частково чи повністю). Сума звільнення визначалась господарським комітетом, в залежності від матеріальних статків останніх.

Таблиця 2.3

Плата за навчання на вищих жіночих курсах (поч. ХХ ст.)


Навчальний заклад

Сума плати за навчання

Київські ВЖК

100 руб.

120 руб. (на природ.-істор. та фіз..-мат. ф-ті)

ВЖК А.В. Жекуліної

80 руб. (на істор.-філол. ф-ті)

100 руб. (на педагог. ф-ті)

Одеські ВЖК

150 руб.

Харківські ВЖК

100 руб. (на істор.-філол. Ф-ті)

120 руб. (на фіз.-мат. ф-ті) 


Умови вступу на курси були майже однакові. Від бажаючих навчатися вимагали: 1) атестат чи свідоцтво про закінчення 7-ми класів гімназії чи відповідного середнього навчального закладу, 2) метричне свідоцтво про народження, 3) свідоцтво про благонадійність, 4) дві фотокартки з особистим підписом, 5) згода батьків (опікунів), якщо бажаючим навчатися на курсах не виповнився 21 рік [9].

При ВЖК існував інститут вільнослухачок. Контингент останніх становили вчителі-практики або ж особи, які в минулому займалися педагогічною діяльністю. Навчаючись за індивідуальним планом, вони мали змогу обирати окремі навчальні курси для вивчення (з оплатою за кожен предмет, що визначалася радою курсів) [9]. 

Для змісту навчально-виховного процесу ВЖК була характерною тенденція його університезації (навчальні плани і програми наближувались до університетських). Пануюче наукове начало та недостатню педагогічну підготовку на курсах відмітила Л.К.Щетинська у доповіді на І-му Всеросійському з’їзді з освіти жінок (1912) [125]. Доповідачка наголошувала, що діючі на той час вищі жіночі курси (ВЖК), як єдиний „постачальник” педагогічних кадрів для початкових і середніх навчальних закладів, не забезпечували відповідного рівня педагогічної підготовки. Мотивувалось це тим, що ВЖК уважалися школою університетського типу. Для забезпечення поглибленої професійно-педагогічної підготовки вчителя на ВЖК пропонувалось доповнити навчальні плани курсів дисциплінами педагогічного циклу або ж підготовку педпрацівників проводити за межами курсів [153, с. 50-52]. 

З метою виявлення особливостей організації, специфіки побудови навчально-виховного процесу й рівня професійно-педагогічної підготовки на вищих жіночих курсах проаналізуємо діяльність Київських, Харківських, Одеських  ВЖК та Київських вищих жіночих курсів А.В.Жекуліної.

Восени 1906 р. у складі двох відділень: історико-філологічного та фізико-математичного поновили свою діяльність Київські вищі жіночі курси. Вже наступного року при курсах розпочинають роботу ще два відділення – юридичне та медичне (останнє у 1908 р. відокремилося в самостійний навчальний заклад – медичний інститут). У 1909 р. на основі юридичного відділення було створено економічно-комерційне відділення. Таким чином, на 1909 рік курси мали чотири відділення (факультети): 1) історико-філологічне з відділами: а) слов’яно-російським, б) германо-романським, в) історичним; 2) фізико-математичне з відділами: а) математичним, б) суспільно-історичним; 3) юридичне з відділами: а) юридичним, б) економічно-комерційним [9, с. 34, 36; 24, с. 146; 26, с. 44].

Навчання на курсах тривало 4 роки. 

У 1908 р., згідно з прийнятим проектом Статуту ВЖК, вони стають науково-навчальним закладом, що зобов’язувався надавати університетську освіту і готувати слухачок до педагогічної діяльності [24, с. 146]. З огляду на це, починають приводитись у відповідність з університетським і навчальні плани та програми курсів. При складанні навчальних планів та програм викладачі курсів керувались діючими навчальними планами Університету св. Володимира. Ці та інші зміни у навчально-виховному процесі ВЖК стали поштовхом до виходу наступного проекту Статуту курсів – „Статут жіночого університету Св. Ольги” (1910). Беручи до уваги той факт, що ВЖК мали у своєму складі 4 факультети з відділеннями, допоміжні навчально-виховні заклади, сильний професорсько-викладацький склад курсів і відзначались університетським рівнем викладання, педагогічна рада курсів визнала своєчасним змінити назву й статус курсів на  „університет”. Але ця ідея не була підтримана урядом (було надано дозвіл лише на відкриття юридичного факультету) [24, с. 147].

Згідно навчального плану Київських вищих жіночих курсів, навчальні предмети поділялись на обов’язкові і необов’язкові (додаткові). Наприклад, на історико-філологічному факультеті обов’язковими для всіх відділень уважались предмети: Вступ до філософії”, Логіка”, Психологія”, Вступ до мовознавства”, Латинський автор”. Серед умовно-обов’язкових предметів (для всіх відділень історико-філологічного факультету) були: Латинська мова”, Нова мова”, Богослов’я” (для православних). Педагогіка (історія та теорія)” відносилась до додаткових навчальних дисциплін на слов’яно-російському відділенні (для бажаючих працювати на вчительській посаді) [9, с. 38]. 

Збільшення кількості бажаючих навчатися на курсах (на період 1878-1886 рр. на курсах навчалося 1089 слухачок, а на 1913 рік їх кількість зросла до 3000) стимулювало відкриття нових відділень, факультетів [9, с. 37; 26, с. 44]. У зв’язку з цим рада ВЖК звернулася з проханням до піклувальника Київського учбового округу П.А.Зілова затвердити зміни в Положенні про вищі жіночі курси в м. Києві”. 13 вересня 1911 року було видано Тимчасове положення про вищі жіночі курси в м. Києві” [153, с. 14].

У 1912 р. були переглянуті навчальні плани Університету св. Володимира. Відповідно – було внесено зміни і до навчальних планів Київських ВЖК. Основними положеннями, якими рада курсів керувалася при реконструкції навчальних програм були: 1) повна відповідність навчального плану вищих жіночих курсів навчальному плану Університету св. Володимира (у зв’язку з недостатньою загальноосвітньою підготовкою слухачок пропонувалось ввести нові предмети, як то: елементарну математику, латинську мову тощо), 2) дублювалась кількість годин, відведених на той чи інший навчальний предмет в університеті і на ВЖК (на окремі теоретичні дисципліни передбачалося збільшити години), 3) збільшення годин на проведення практичних занять з окремих дисциплін, 4) спеціалізація з окремого предмету (головним чином, шляхом уведення допоміжних практичних занять) [9, с. 37-38]. 

Згодом, відповідно до Циркуляру Міністерства народної освіти від 21 березня 1913 р., слухачки Київських ВЖК отримали право складати державні іспити в університетських комісіях без особливого дозволу Міністерства [9, с. 20-21]. 

Педагогічна підготовка на ВЖК була зосереджена, в основному, на історико-філологічному факультеті й представлена теоретичними курсами, перелік яких подано в таблиці 2.4. Саме тут Педагогіка” була обов’язковим предметом. 

З огляду на проект нового Статуту вищих жіночих курсів, затвердженого 21 грудня 1908 року, крім традиційних предметів Педагогіки”, Логіки” та Психології” (які у 1912/13 н. р. увійшли до складу екзаменаційних предметів з державного іспиту), на історико-філологічному факультеті почали вивчатися Етика”, Естетика”; діяли курси Російська школа” та Психологія творчості” [24, с. 146-148]. Згодом, для бажаючих стати вчителями іноземних мов, при факультеті курсів було відкрито дворічні французьку та німецьку семінарії. У якості навчально-допоміжного закладу, існував й історико-філологічний семінарій [24, с. 146-149]. 

Таблиця 2.4

Зміст теоретичної педагогічної підготовки на Київських вищих жіночих курсах ( 1881-1919 рр.)


Навчальний рік

Обов’язкові предмети

Необов’язкові предмети


1881-1882

Психологія та педагогіка

Логіка, філософія, Богослов’я, гігієна

1906-1907 

Психологія, логіка

1908-1909

Педагогіка, психологія, етика й естетика, логіка.

Спеціалізовані курси: російська школа, психологія творчості

1910-1911

На історико-філологічному факультеті: теорія педагогіки, психологія, естетика




На фіз.-мат. факультеті: педагогіка

1911-1912

Історія педагогіки, теорія педагогіки, логіка, психологія


1913-1914

Психологія, логіка, педагогіка (історія та теорія)


1914-1915

Психологія, логіка, педагогіка (історія та теорія), поетика та психологія творчості


1917-1918

1918-1919

Історія, теорія педагогіки, логіка, етика, естетика, психологія, педагогіка і сучасність



У 1912/13 н.р. на раду історико-філологічного факультету було винесено для обговорення питання створення Українського історико-філологічного факультету з двома відділеннями: українська мова і література та українська історія, де всі предмети планувалось викладати українською мовою. Разом з тим, відбулися зміни в навчальному плані курсів. Так, педагогіка була віднесена до групи загальних необов’язкових предметів (4 семестрові години). Загальними обов’язковими дисциплінами вважалися психологія та логіка [24, с. 149-150].

У 1914/15 н.р. на курсах почали роботу психологічний семінарій, аудиторний практикум з психології. Протягом усього часу існування курсів значна увага приділялася формуванню педагогічної майстерності слухачок. З цією метою при курсах було облаштовано кабінет мистецтв, де проходили заняття з педагогіки та методики викладання окремих предметів. Курс Психологія творчості” (1908) у 1914/15 н.р. був розширений та поглиблений, що відбилося в його назві – Поетика та психологія творчості”. 

1917 р. Київські ВЖК зазнали кардинальних змін та трансформацій. Після лютневого перевороту директор курсів Г.К.Суслов та члени правління подали заяви про відставку [15, с. 189]. Відповідно до Наказу Комісара народної освіти  від 29 березня 1918 р., відбулися зміни в організації курсів, що полягали, здебільшого, у заміні назв посад, рад, правлінь. Скасовувалась плата за навчання. За розпорядженням комісара вищих навчальних закладів, припиняють свою діяльність юридичний та історико-філологічний факультети. Тимчасово проводяться заняття лише на фізико-математичному факультеті та економічно-комерційному відділенні юридичного факультету. Згодом курси були приєднанні до університету [26, с. 46]. 

Таким чином, аналіз змісту навчально-виховного процесу Київських ВЖК демонструє провідну тенденцію його побудови – університезацію, що забезпечувала високий рівень загальнонаукової підготовки вихованок курсів. Цьому сприяло й оформлення навчального плану освітнього закладу, який майже співпадав з навчальними планами Університету св. Володимира. Помітним було, в порівнянні з університетом, збільшення кількості годин на практичні заняття з профілюючих дисциплін. Педагогічна підготовка на курсах зосереджувалася на теоретичних (лекційних) та практичних (педпрактика в семінаріях та школі, методики викладання окремих предметів) заняттях. До групи предметів теоретико-педагогічного спрямування відносились: педагогіка (теорія педагогіки), психологія, богослов’я, логіка, філософія, гігієна, етика та естетика (1881-1911 рр.). Починаючи з 1911 р., до навчального плану курсів входить „Історія педагогіки”. Досвід діяльності Київських вищих жіночих курсів є спробою поєднання класичної університетської освіти з професійно-педагогічною підготовкою.

У 1905 р. відбулося відкриття ще одного вищого жіночого навчального закладу – приватних Київських ВЖК, заснованих А.В.Жекуліною. Вони були створені „відповідно до пропозиції міністра народної освіти піклувальника Київського учбового округу” як однорічні вечірні жіночі курси. У 1907 році було встановлено новий термін навчання – 4 роки. Курси мали три відділення: історико-літературне, природничо-історичне та історико-економічне. 1908 р. педагогічна рада курсів тимчасово припинила набір на природничо-історичне відділення (відповідно до Статуту від 10 січня 1909 р. відбулося перейменування цього відділення на природничо-наукове). Роком пізніше (1909) припинено набір на історико-економічне відділення [9, с. 69; 24, с. 151].

За даними, що наводяться у Довіднику з вищої жіночої освіті (1917), у період 1909-1912 рр. курси мали лише одне відділення – історико-літературне з історичним та літературним підвідділами [9, с. 69].

Подане 13 січня 1913 р. педагогічною радою курсів прохання про відкриття педагогічного відділення, вже 25 липня було схвалено піклувальником Київського учбового округу. А в січні цього ж року воно вже функціонувало з трьома підвідділами: керівники дитячих садків, учителі вищих початкових училищ, учителі середніх шкіл. Термін навчання на педагогічному відділені становив 3 роки [9, с. 69-70; 24, с. 152]. Педагогічне відділення Вищих вечірніх жіночих курсів А.В. Жекуліної ставило своїм завданням „дати наукову освіту особам, що присвячують себе педагогічній діяльності в дитсадках, нижчих і середніх навчальних закладах” [214, арк. 1].

На 1915 р. курси представляли два факультети: 1) історико-філологічний з історичним відділенням та відділенням слов’яно-російської філології; 2) педагогічний з відділеннями: дошкільного виховання, учителів вищих початкових училищ. Відділення вчителів вищих початкових училищ розподілялось на три групи: російської мови і словесності, історії і географії та природничих наук і математики. Навчальні предмети на обох відділеннях поділялися на загальні, обов’язкові для всіх відділень педагогічного факультету і обов’язкові для кожного відділення. Під час вступу на курси бажаючі мали змогу обрати одночасно дві або більше спеціальностей [9, с. 69-71; 24, с. 151-152]. 

Динаміку розвитку змісту теоретичної педагогічної підготовки на ВЖК А.В.Жекуліної подано у таблиці 2.5.


Таблиця 2.5

Зміст теоретичної педагогічної підготовки на Київських ВЖК 

А.В. Жекуліної (1909-1919 рр.)


Навч.рік

Цикл предметів

1909-1910

1910-1911

1911-1912

1912-1913

Допоміжні дисципліни: психологія, логіка, історія та організація школи, гігієна, фізичне виховання;

Обов’язкові дисципліни: окремі методики

1913-1914

1914-1915

Загальні дисципліни для всіх відділень педагогічного факультету: богослов’я, загальна педагогіка з дидактикою, історія педагогіки, школознавство, психологія (загальна, індивідуальна та психологія дитячої душі), етика та естетика (у зв’язку з питанням про мету виховання), вступ до філософії (у зв’язку з історією філософії), логіка, вчення про анатомо-фізіологічні особливості підростаючого організму (у зв’язку з анатомією та фізіологією взагалі), шкільна гігієна, педагогічна патологія (вчення про відсталих та хворобливих дітей).

Обов’язкові дисципліни для групи дошкільного виховання: вчення про дошкільне виховання, огляд дитячої та народної літератури, вчення про фізичне виховання (теорія гімнастики), технологія;

Обов’язкові дисципліни для групи вчителів вищих початкових училищ: огляд дитячої та народної літератури, фізика, хімія (відповідно до потреб початкової школи).

1915-1916

1916-1917

Історія педагогіки, загальна психологія, анатомія та фізіологія, дидактика зі школознавством, організм дитини, шкільна гігієна, педагогічна патологія.

1917-1918

Анатомія та фізіологія людини, загальна психологія, психологія дитячого віку, теорія навчання, теорія виховання, шкільна гігієна.

1918-1919

Історія педагогічних учень, загальна психологія, психологія дитячої душі, техніка експериментального дослідження особистості, логіка. 


Одержані на лекціях знання, слухачки вдосконалювали на практиці. Практичні заняття, на які відводилась вагома частка навчального часу, проводились у формі наукових семінарів (з психології, педагогіки, методики окремих предметів), безпосередньо практичних робіт (з експериментальної психології). Педагогічна практика слухачок проходила також у допоміжних навчально-виховних закладах (у дитячому садку, гімназії, вищому початковому училищі). Саме там курсистки проводили пробні уроки з обраної спеціальності (самостійне проведення уроків та залікові пробні уроки (не менше двох). Практичні заняття проходили також і в жіночій гімназії А.В.Жекуліної  [9, с. 72-73; 24, с. 152-153]. 

Тенденцію до оформлення практичної професійної підготовки на ВЖК А.В.Жекуліної в систему демонструє порівняльний аналіз з практичною педагогічною підготовкою на Київських ВЖК (див. табл. 2.6). Практична підготовка на останніх вдало поєднувала аудиторні (науково-семінарські роботи, практичні заняття з окремих навчальних дисциплін, методики) та позааудиторні (робота слухачок в навчально-виховних допоміжних закладах) практичні заняття.

Таблиця 2.6


Зміст практичної підготовки вчителів 

на Київських ВЖК та ВЖК А.В. Жекуліної (1905-1919).


Навч.

заклад

Практичні заняття, що мали на меті більш глибше засвоєння знань, що давались на лекціях

Педагогічна практика в навчально-допоміжних закладах 

Спеціальна методична підготовка

Київські вищі жіночі курси

Практичні заняття з історії російської мови та російської словесності, історії слов’янської літератури, історії західно-європейської літератури, філософії (на слов’яно-російському відділен.).

Практичні заняття з фізики, кільк. хім. аналізу, зі спец. морф. рослин, зоології, гістології, допоміжний практикум з мінералогії,  з кільк. хім. аналізу, зоології, ботаніки, геології, з органічної та фізичної хімії.

Практичні заняття з педагогіки (підготовка рефератів з педагогічної тематики), заняття в кабінеті мистецтв, аудиторний практикум з психології, робота психологічного семінарію, практичні заняття з історії педагогіки, психології

Педагогічна практика в історико - філологічній, французькій та німецькій семінаріях; педагогічна практика в школі

Методика викладання історії, російської мови й російської словесності

Київські вищі жіночі курси А.В. Жекуліної.

Практичні заняття з фізики, хімії (відповідно до потреб поч. школи та огляд літер.), анатомії; науково-семінарські заняття з психології, педагогіки, практичні роботи з експериментальної психології, практичні заняття з гімнастики та рухливих ігор, ручної праці і співів, декламації та малювання.

Проведення екскурсій, відвідування дитсадків, гімназії, вищого поч. училища (складання планів і конспектів уроків, самостійне проведення уроків, проведення пробних уроків), заняття у психологічній лабораторії (з експериментальної та загальної психології).

Методики: навч. грамоти (з огл. підручників), арифметики, історії, географ., природознавства геометрії, початкового навчання.



ВЖК А.В.Жекуліної мали у своєму розпорядженні бібліотеку, що містила близько 2 000 томів книг з різних галузей знань, періодики. Психологічна лабораторія була обладнана для занять з експериментальної, загальної та дитячої психології. З метою апробації наукових робіт слухачок та викладачів курсів у 1914 році засновується Літопис” курсів. У його першій, офіційній частині, містилися відомості про курси, закони і розпорядження стосовно вищої освіти, програми, плани викладання і т.д.” [9, с. 70].

На 1915 р. курси мали сталу, відструктуровану систему професійної підготовки. Після реорганізації вони включали два факультети (історико-філологічний та педагогічний), кожен з яких складався з двох відділень. Деканом педагогічного факультету було обрано Т.Г. Лубенця, секретарем став В.П.Родніков. На курсах читали (у 1916 р.): В.П.Родніков (історія педагогіки), А.В.Семеновський (загальна психологія), Р.П.Ільїнський (анатомія і фізіологія, практичні заняття з анатомії), О.Ф.Музиченко (дидактика зі школознавством), Л.П.Добровольський (шкільна гігієна), Селецький (педагогічна патологія) та ін. [24, с. 153].

Період з 1916 по 1919 рр. позначився реорганізаційними заходами: закривається дошкільне відділення педагогічного факультету (1916/17 н.р.), затверджується новий навчальний план, згідно з яким курс навчання поділявся на загальний та спеціальний напрями (1917/18 н.р.); термін навчання було скорочено до двох років (1918/19 н.р.) [24, с. 153-154].

Особливості побудови навчально-виховного процесу на вищих жіночих курсах А.В.Жекуліної помітно вирізняли їх серед подібних навчальних закладів. Відповідність навчального плану історико-філологічного факультету курсів планові подібного факультету Університету св. Володимира, професіоналізм викладачів забезпечували ґрунтовну загальнонаукову теоретичну підготовку. Аналіз навчального плану педагогічного факультету курсів засвідчує зростання питомої ваги предметів педагогічного спрямування. 

На відміну від навчальних програм інших ВЖК, для навчального плану курсів А.В.Жекуліної характерним було розширення змісту теоретико-педагогічної підготовки слухачок (кількість обов’язкових предметів для педагогічного факультету становила 11). Як самостійні дисципліни на курсах викладались: „Загальна педагогіка”, „Історія педагогіка”, „Школознавство”, „Педагогічна патологія”. Заслуговує на увагу виважена система практичної підготовки: 1) практичні заняття з окремих навчальних дисциплін; 2) методичні курси; 3) педагогічна практика в навчально-допоміжних закладах.

Вищим жіночим навчальним закладом, діяльність якого також припадає на початок ХХ століття, були Одеські ВЖК. Рік заснування курсів на сьогодні визначається по-різному. У наукових дослідженнях С. Сірополко [115, с. 143], І.Г. Малінко [60, с. 123], Н.М.Дем’яненко  [24, с. 30] роком відкриття курсів визначено 1906 рік. Науковці Ф.Л.Гольдін, М.Д. Ярмаченко та авторський колектив видання „Історія Одеського університету за 100 років” датою заснування курсів вважають 21 вересня 1903 р. [19, с. 60; 40, с. 34; 97, с. 331-332]. Зазначимо, що в історії Одеських ВЖК ці дві дати мають однаково вагоме значення. Ще у 1896 р. з ініціативи групи професорів та викладачів Новоросійського університету було порушено клопотання про відкриття в м. Одесі вищих жіночих курсів на зразок Петербурзьких. Для більш успішного результату започаткованої справи в 1902 р. було вирішено надати курсам характер „спеціально-педагогічного” навчального закладу. Головним завданням курсів уважалося надання особам… вищої наукової освіти та педагогічної підготовки” [137, с. 20]. Зазначалось, що „їх відмінність від вищих курсів буде полягати лише в тому, що цикл наук, який вивчатиметься на кожному із відділень, тісніше згрупується навколо того основного предмету, який вибере курсистка в якості спеціального...” [154, с. 27]. Подібна тактика ініціаторів відкриття ВЖК дала позитивні результати. 12 червня 1903 року міністром Г.Е.Зенгером було надано дозвіл на відкриття в Одесі жіночих педагогічних курсів, Тимчасове положення яких було затверджено 30 серпня того ж року. 21 вересня 1903 р. курси було відкрито. Відповідно до Статуту, вони повинні були існувати при одній із одеських жіночих гімназій на правах приватного навчального закладу [154, с. 27]. Очолював курси відомий учений, педагог та психолог, фундатор першої в Росії лабораторії експериментальної психології М.М.Ланге.

Педагогічні курси організовувались на 6 років та мали статус експериментальних. Утримувалися вони на місцеві кошти та платню за навчання (див. табл. 2.3). Не дивлячись на обмеження у коштах, рада курсів періодично ухвалювала звільнення від оплати малозабезпечених курсисток. Курси існували у складі п’яти факультетів: історичного, російської мови і словесності, французької мови і словесності, німецької мови і словесності та математичного (заповітною мрією директора курсів було відкриття природничого факультету). Згідно з навчальним планом курсів, педагогічну практику в жіночих гімназіях м. Одеси планувалося проводити на останньому – 3 році навчання. Зміст теоретичної підготовки на курсах наближався до університетського. Це було закономірним явищем, оскільки викладацький склад курсів формувався, переважно, з професорів університету [137, с. 20-21].

У 1904 р. педагогічний колектив курсів висунув пропозицію щодо перетворення педагогічних курсів на вищі жіночі курси та зрівняння їх у правах з університетом. В обговоренні даного питання активну участь брали й самі курсистки. Однак, ідея не здобула належної підтримки з боку уряду. Лише згодом, у 1906 р., за ініціативи засновників, курси відновили свою роботу як вищі (у 1905 р. – припинили своє існування) [154, с. 28].

На курсах працювали: М.М.Ланге, Є.М.Щепкін, Б.Ф.Веріго, В.В.Підвисоцький, І.В.Слешинський та ін. Будучи активними поборниками вищої жіночої освіти, вони, спочатку, давали безкоштовні лекції; гроші, отримані за читання публічних лекцій, перераховували у фонд курсів. Діяльність професорів-однодумців стала прикладом для наслідування. В 1910 р. у Новоросійському університеті, зусиллями викладачів медичного факультету, були відкриті вищі жіночі медичні курси [24, с. 91; 115, с. 143; 97, с. 329, 331-332].

Директором курсів вдруге було обрано М.М.Ланге, активного учасника громадсько-педагогічного руху в Новоросійському краї. Його педагогічні погляди були досить прогресивними і підтримувалися колегами-однодумцями. Психолого-педагогічні праці М.М.Ланге („Теорія вольової уваги”, „Закон перцепції” (1892), „Елементи волі” (1890), „Душа дитини в перші роки життя” (1892), „Психологія” (1914) мали велике значення для становлення педагогічної теорії та практики. 

Завдяки його самовідданій праці Новоросійський університет поповнився педагогічним відділом, для якого вчений розробив курс „Педагогіка”. В університеті М.М.Ланге читав також „Історію педагогіки” і „Основи дидактики”.

У виступах, статтях М.М.Ланге підкреслював необхідність педагогічної освіти випускників університету. Вчений постійно наголошував, що, поряд із читанням лекцій загального курсу педагогіки з елементами історії, потрібно викладати основи дидактики, проводити семінарські заняття з питань окремих дидактик (методик), з історії школи, історії педагогічної теорії. Заповітною мрією вченого було створення кафедри педагогіки, де б працювали найкращі науковці-професіонали, які, були б одночасно й вчителями-практиками [19, с. 58].

Аналізуючи сучасний йому стан педагогіки, М.М.Ланге зазначає: „Сучасна педагогіка як наука знаходиться в хаотичному стані. Не дивлячись на свою величезну, можна сказати, дивовижну літературу…” [19, с. 56; 56, с. 37]. Для того, щоб педагогіка стала відструктурованою системою, за М.М. Ланге, розвиток педагогічної теорії та практики повинен базуватись на „науковій обробці питань”, активному використанні у педагогіці експерименту. Крім того, умовою оформлення педагогічної науки в систему повинні, на його думку, стати колективні зусилля педагогів-практиків та педагогів-науковців [19, с. 59].

Останні роки життя вченого-психолога і педагога були пов’язані з ВЖК. Так, у 1917 р. М.М. Ланге був обраний від курсів представником Місцевого громадського комітету. Протягом 1918-1920 рр. він виконував обов’язки декана історико-філологічного факультету, а в березні 1920 р. обраний на посаду декана курсів [137, с. 22]. 

Згідно з „Правилами вступу” до Одеських ВЖК приймалися особи від 17 до 23 років. У примітці до „Правил” акцентувалось, що „кількість слухачок з-поміж осіб іудейського віросповідання не повинна перевищувати 20 % від загальної кількості” [19, с. 53]. Всі курсистки поділялися на слухачок та вільнослухачок. Вільнослухачками зараховувалися особи, “незалежно від отриманої ними освіти, переважно з тих, хто займався педагогічною діяльністю в навчальних і навчально-виховних закладах, але з особливого дозволу піклувальника навчального округу, за клопотанням ради курсів” [19, с. 53]. 

Навчання на курсах було платним (див. табл. 1.3). Курсистки мали змогу звільнятися від оплати у разі, якщо вони нададуть докази своєї неспроможності і до того ж, витримають іспит у цілому: на ІІ курсі не менш, ніж із 3 предметів, на ІІІ – не менш, ніж із 7 предметів і на ІV – не менш, ніж із 12 предметів”. Сума звільнення від оплати визначалася згідно з бюджетом курсів. Слухачки І року навчання від оплати не звільнялися [19, с. 53].

У 1906 р. Одеські ВЖК існували у складі історико-філологічного (з історичним та словесним відділеннями) та фізико-математичного (з математичним та природничим відділеннями) факультетів. У 1908 р. був відкритий правничий факультет, а в 1910 р. – медичний відділ [115, с. 143; 137, с. 21]. У 1915 р. на природничому відділенні фізико-математичного факультету було відкрито трирічне хіміко-фармацевтичне відділення. Наступного, 1916 р., при словесному відділенні історико-філологічного факультету розпочали свою діяльність трирічні педагогічні курси французької мови. 

З кожним роком кількість навчально-допоміжних закладів, що функціонували при курсах збільшувалася. На 1912 р. курси нараховували 13 кабінетів і лабораторій, бібліотеку. Ще з 1909 р. при курсах діяла лабораторія експериментальної психології [137, с. 21-22].

На 1915 р. курси мали три факультети: історико-філологічний з відділеннями: історичним, словесним (слов’яно-російським) та відділенням західноєвропейської літератури; фізико-математичний з відділеннями: природничим та математичним; юридичний факультет [19, с. 52].     

Протягом усього часу функціонування курсів педагогічна рада спрямовувала зусилля на зрівняння курсів у правах з університетом, чого вдалося досягти лише 1912 р. [97, с. 332]. Так, у 1912 р. 9 курсисток, за власним бажанням, уперше отримали право складати державний іспит при університетській комісії. 1915 р. ВЖК було віднесено до навчальних закладів І розряду, що давало право слухачкам складати іспит перед університетською комісією без попередніх напівкурсових іспитів [137, с. 22].

1907 р. у Харкові з ініціативи Харківського Товариства взаємодопомоги трудящих жінок були відкриті приватні ВЖК, які підпорядковувались піклувальникові навчального округу. У рік відкриття курсів було встановлено дворічний термін навчання. Згодом його було розширено до 3, а потім – до 4 років (за зразком Бестужівських курсів) [98, с. 66].

Для вступу на курси потрібно було мати свідоцтво про закінчення середнього навчального закладу або скласти іспит. Іспит не складали особи, які мали звання домашньої вчительки чи наставниці [98, с. 66]. 

Навчання на курсах було платним (див. табл. 2.3).

Існували курси у складі двох факультетів: історико-філологічного з історичним і словесним відділеннями та фізико-математичного з природничо-історичним та математичним відділеннями. Як зазначає С.Сірополко, на Харківських ВЖК функціонував ще й правничий факультет [115, с. 143]. На кожному факультеті вивчалась 21 дисципліна, які поділялись на обов’язкові та необов’язкові. На історико-філологічному факультеті необов’язкових предметів було 7, на фізико-математичному – 11. Серед них: логіка, історія філософії, латинська мова, богослов’я, природничі науки, гігієна та ін. [98, с. 66]. Лекції на курсах читали викладачі Харківського університету: В.П. Бузескул, Д.І. Багалій, І.Ф. Сумцов та ін. Тому закономірним вважаємо те, що навчальні програми курсів дублювали університетські [9, с. 56; 24, с. 91].

Не дивлячись на відмінну загальнонаукову підготовку слухачок, вони, після закінчення навчального закладу, мали право викладати лише в початкових класах гімназії. З цього приводу професорсько-викладацьким складом курсів було порушено клопотання перед Міністерством народної освіти про надання найкращим випускницям права працювати в середніх навчальних закладах. Однак, це стало можливим лише з часу виходу закону Про випробовування осіб жіночої статі на знання курсу вищих навчальних закладів…” (1911)  (випускниці курсів мали право складати іспити в державних екзаменаційних комісіях при університетах на отримання звання учительки середніх навчальних закладів) [9, с. 17-19]. Відповідно до розпорядження міністра народної освіти від 20 грудня 1913 р. свідоцтва курсів прирівнювалися до університетських [9, с. 56].

      Згідно з декретом про об’єднання столичних вищих жіночих курсів та інституту шляхетних дівчат від 11 березня 1919 року, Харківські ВЖК були приєднані до інституту [98, с. 93].

Таким чином, Харківські  та Одеські вищі жіночі курси своєю діяльністю сприяли активному розвитку та популяризації вищої жіночої освіти. Зміст навчально-виховного процесу (його відповідність до навчальних планів університетів), професорсько-викладацький склад курсів, поєднання ґрунтовної теоретичної й розширеної (в порівнянні з університетськими навчальними планами) практичної підготовки слухачок – це те, що ототожнювало ВЖК з подібними навчальними закладами України на початку ХХ ст.

Отже, зумовлене соціально-економічними та суспільно-політичними змінами в Російській імперії прагнення жінок до здобуття вищої освіти,  на початку ХХ ст. набуло характеру планомірного втілення. Суттєвий внесок у становлення вищої жіночої освіти здійснили громадські організації (товариства) та приватні особи. Певну роль у розвиткові системи вищої жіночої освіти відіграла й державна політика. Низка урядових, відомчих законопроектів та положень про організацію вищої жіночої освіти („Правила про випробовування осіб жіночої статті на знання курсу вищих навчальних закладів та про порядок присудження їм учених ступенів і звання вчительки середніх навчальних закладів” від 19 грудня 1911 р., Циркуляр 20 травня 1912 р. про порядок застосування закону 19 грудня 1911 р., Циркуляр Міністерства народної освіти від 21 березня 1913 р., згідно з яким слухачки вищих жіночих курсів м. Києва отримували право складати іспити в державних комісіях без спеціального дозволу Міністерства) зумовлювали історичну необхідність та важливість розвитку вищої жіночої освіти.

Серед вищих жіночих навчальних закладів на початку ХХ ст. авторитетними вважалися Київські, Одеські, Харківські вищі жіночі курси та вищі жіночі курси А.В.Жекуліної. Вони надавали жінкам наукову освіту й займалися підготовкою педагогічних кадрів для дошкільних, початкових і середніх навчальних закладів. Особливістю побудови навчально-виховного процесу ВЖК на початку ХХ століття були: поглиблена фундаментальна підготовка курсистів, що забезпечувала оволодіння ними теоретико-методологічними основами наук; посилена увага до практичної підготовки студенток (у порівнянні з університетом), що сприяло їх комплексній професійній підготовці; науково-дослідна спрямованість навчально-виховного процесу, що забезпечувалося відповідними організаційно-педагогічними умовами (функціонування науково-дослідних допоміжних установ при курсах: амбулаторій, лабораторій та ін.); виокремлення педагогічних відділень (факультетів) і зосередження педагогічної підготовки переважно на історико-філологічних факультетах курсів.

У дослідженні діяльності вищих жіночих курсів України початку ХХ ст. нами виокремлено три періоди:

1900-1911рр. – вияв ініціативи з боку приватних осіб та громадських організацій (товариств) щодо відкриття вищих жіночих курсів. Заснування Одеських вищих жіночих педагогічних курсів (1903). Надання права міністру народної освіти в особистому порядку давати дозвіл на відкриття подібних навчальних закладів (від 3 грудня 1905 р.). Процес реорганізації Одеських курсів (1906), поновлення діяльності Київських вищих жіночих курсів (1906) і відкриття Харківських ВЖК. Розробка планів та проектів статутів вищих жіночих навчальних закладів. Оформлення структури курсів: відкриття нових факультетів, відділень, навчально-допоміжних закладів.

1911-1916 рр. – затвердження законопроектів та урядових постанов щодо організації вищих жіночих курсів (Закон 19 грудня 1911 р., Циркуляр 20 травня 1912 р. та Циркуляр від 21 березня 1913 р.), що покращило правове положення випускниць жіночих вузів. Навчальні програми і плани курсів фактично дублювали університетські. Цим зумовлювався високий загальнонаукової рівень підготовки і водночас зменшувалося значення педагогічної освіти (педагогіка відноситься до групи додаткових навчальних предметів). Виключення становлять вищі жіночі курси А.В.Жекуліної, де підготовка майбутніх учителів здійснюється на спеціально-педагогічному факультеті.

       1916-1920 рр. - період реконструкції вищих жіночих курсів. Націоналізація вищої жіночої школи: відкриття українських відділень, уведення до навчальних програм жіночих освітніх закладів навчальних курсів з історії України, української мови та літератури та ін. Реконструкція вищих жіночих навчальних закладів. Закриття окремих факультетів (відділень) курсів, інтеграція вищих жіночих освітніх закладів з іншими вузами України.  

        2.1

        2.2