14.3

Куточок живої природи

Успішне засвоєння учнями матеріалу з біоло­гії, набуття ними практичних умінь і навичок

із вирощування рослин та догляду за тваринами, розвиток інтересу й працьовитості істотно залежать від практичних робіт і спостережень, які ведуться за живими об'єктами безпосередньо в природі. На жаль, багато уроків із біології припадає на зимовий період, коли можливість спілкування з живими об'єктами в природі обмежена. Це певною мірою можна компенсувати роботою учнів у куточку живої природи. Куточок живої природи є невід'ємною складовою кабінету біології загальноосвітнього навчального закладу. В ньому учні систематично доглядають за рослинами й тваринами, закладають досліди та проводять експерименти. В куточку живої природи вчитель має змогу вихо­вувати в учнів інтерес і любов до природи, до праці, прищеплювати практичні вміння й навички, збагачувати знання, розширювати світо­гляд і розвивати допитливість.

Для куточка живої природи, залежно від умов школи, вибирають світлу кімнату площею 20—40 м2 із вікнами, що виходять на південь або південний схід. Підлогу кімнати покривають лінолеумом або кера­мічними плитками.

Якщо в школі немає спеціального приміщення для куточка живої природи, то взимку дослідну роботу з рослинництва учні проводять у шкільній теплиці. Рослини й тварин можна утримувати також у препа­раторській, частину рослин — розміщувати в класі-лабораторії на спе­ціальних підставках.

Організація та обладнання куточка живої природи. Площа, місце, кількісний і видовий склад рослин і тварин куточка живої природи ви­значаються його завідувачем з урахуванням місцевих умов і кількості учнів, які залучаються до роботи, та погоджуються з керівником навчального закладу й представниками санепідем­станції.

Для утримання рослин і тва­рин, догляду за ними необхідно мати столи, стелажі, невеличку шафу, підставки для розміщення кімнатної теплички, акваріумів, вазонів і ящиків з рослинами, тераріумів, ентомологічних сад­ків, кліток і вольєрів для птахів і ссавців. Столи й підставки, гір­ки з квітами (рис. 14.3) найкра­ще розміщувати навпроти вікон, а клітки для птахів, тварин — біля протилежної від вікон стіни. Крім того, потрібні ковпаки різного діаметра, чашка Петрі, пробірки, циліндри, колби, лійки, скляні й гумові трубки, лінійки, ножі, пінцети, поливальниці, пуль­веризатор для обприскування рослин, щітки й губки для обмивання листків. У підсобному приміщенні мають бути ґрунт різного складу (торфовий, дерновий, листяний), а також річковий пісок.

Згідно з «Положенням про куточок живої природи загальноосвітніх навчальних закладів» у ньому можуть бути експозиційна й навчально-дослідпа частини, частина лабораторно-селекційної роботи та підсоб­не приміщення.

В експозиційній частині розміщуються акваріуми, флораріуми, те­раріуми та віварії. Кількісний і видовий склад експозиції визначається завідувачем куточка живої природи, місцевими умовами, наявністю експозиційних площадок.

Навчально-дослідна частина має забезпечити кількісний і видовий склад об'єктів для навчально-дослідної роботи учнів та виконання програмних завдань із біології.

У частині лабораторно-селекційної роботи мають бути умови для утримання, розмноження, вирощування, збереження рослин і тварин, догляду за ними, а також необхідна кількість навчально-дослідних місць для роботи учнів із вивчення представників рослинного й тва­ринного світу — мешканців куточка живої природи.

У куточку живої природи утримуються рослини й дрібні тварини, набір яких визначається змістом лабораторних, практичних робіт, дос­лідів, спостережень, які передбачені навчальною програмою з біології та планом роботи в гуртках.

Рослини куточка живої природи, їх розміщення й догляд за ни­ми. Для шкільного живого куточка рекомендовано близько ЗО кімнат­них рослин — представників родин, що вивчаються в курсі біології (табл. 14.1). Бажано, щоб до колекції входили ті рослини, над якими можна провести не один, а кілька дослідів (пеларгонія, первоцвіт, фук­сія, монстера, традесканція, бегонія, елодея, кактуси та ін.).

У куточку живої природи мають бути також дикорослі рослини для виявлення їхніх біологічних особливостей. Такі рослини викопують із грудкою землі під час екскурсій і висаджують у невеликі горщики.

Культурні рослини вирощують у разі потреби (для постановки дослідів).

Розміщати рослини в куточку живої природи треба групами — за біологічними особливостями.


Щоб краще використати природне освітлення кімнати, необхідно світлолюбні й низькорослі рослини розмістити ближче до джерела світла, а тіневитривалі — подалі від нього. Оптимальні умови ви­рощування рослин — стала температура повітря (коливання в межах З— 6 °С не шкідливі) та відсутність протягів.

Кліматичні й екологічні умови вирощування рослин багатьох видів на їхній батьківщині різко відрізняються від умов у куточку живої природи. Тому рослини потребують дбайливого догляду з урахуванням природних факторів і біологічних особливостей їхнього росту та розвитку.

Поливання кімнатних рослин — одна з найважливіших операцій. Буває непросто визначити, скільки саме потрібно води тій чи іншій рослині. На­самперед, це залежить від стану рослини. Так, у період росту води треба да­вати більше, ніж у період спокою. Слід пам'ятати, що рослині більше шко­дить надмірна кількість вологи, ніж її нестача. Залита водою рослина спо­чатку зовсім не виявляє свого хворобливого стану, а коли це стає помітним, то здебільшого коріння в неї вже майже згнило. Рослині необхідні не тільки вода, а й розчинені в ній мінеральні речовини, а також повітря. Якщо ж у грунті вода міститься в надмірній кількості, то порушуються повітряний режим і живлення рослини. Ґрунт завжди має бути пухким, щоб вода під час поливання проходила наскрізь.

Для поливання носик лійки треба покласти на край горщика й лити воду повільно, тоді вона пройде крізь усю товщу ґрунту й вийде в піддонник, з якого її слід злити.

Пересаджування. Велике значення для рослин має ґрунт, бо саме з ньо­го вони дістають необхідні для розвитку мінеральні речовини.

Різні рослини потребують ґрунту різного складу, тому під час переса­джування треба дуже уважно поставитися до його вибору. Для ґрунтової суміші мають входити дерновий, листяний, перегнійний і торфовий ґрун­ти, а також великозернистий пісок. Дерновий грунт утворюється внаслідок перегнивання протягом 1—2 років дерну, нарізаного на старих пасови­щах і складеного в купи. Це найкращий ґрунт, який у чистому вигляді або в суміші використовується для вирощування більшості рослин. Листяний грунт утворюється з листя, що перегнивало протягом 1—2 років. Перегній­ний грунт — це перепрілий за 2—3 роки старий парниковий гній. Торфовий грунт утворюється внаслідок перегнивання протягом 2—3 років купи тор­фу. Іноді використовують звичайний городній грунт (верхній орний шар), додаючи до нього великозернистий білий річковий пісок, що робить його пухким та пористим і поліпшує дренаж.

Слід пам'ятати, що рослини з м'ясистим або товстим коренем (напри­клад, сенсевієрія, фікус) висаджують у важку ґрунтову суміш, яка складається з 3 частин дернового, 2 частин перегнійного або листяного грунту та 1,5 частини великозернистого піску.

Пересаджують рослини переважно навесні, ще перед початком росту (в березні—квітні). Не слід пересаджувати рослини в надто великі горщики. Об'єм нового горщика буде достатнім, якщо в нього входить горщик, з яко­го пересаджується рослина.

Для пересадження добре политу рослину слід перевернути разом із гор­щиком і, підтримуючи рукою землю, вдарити краєм горщика об край сто­лу. Тоді рослина вільно виймається з цілою грудкою землі. Гострим кілоч­ком треба розпушити поверхню грудки навколо кореня. Якщо корінь дуже розрісся, то його кінчики підрізають; тоді він краще розгалужуватиметься, що сприяє нормальному розвиткові рослини. Не можна підрізувати корінь у рослин, у яких він короткий і товстий. Такі корені ростуть дуже повільно, тому рослини надзвичайно болісно реагують на їх ушкодження.

У новому горщику спочатку треба влаштувати дренаж (на дно покласти кілька черепків і насипати шар великозернистого піску), потім насипати шар ґрунтової суміші й помістити рослину в горщик, знову досипати су­міші й утрамбувати її.

Рослину треба посадити так, щоб від поверхні грунту до краю горщика залишалося 2—3 см і можна було її поливати.

Під час пересаджування рослину не можна садити глибше, ніж вона рос­ла: треба, щоб коренева шийка не була заглиблена в грунт.

Після пересадження рослину слід обережно полити й поставити в затін­ку. Тільки після того, як рослина почне рости, можна виставити її на пряме сонячне світло й посилити поливання. Невеличкі рослини пересаджують щороку навесні, а великі — через 2—3 роки або навіть рідше.

Є рослини, які після пересадження обрізають. Це потрібно для регулю­вання їхнього росту, надання бажаної форми. Обрізати рослини треба гост­рим ножем. Гілки зрізують над брунькою, розташованою на зовнішньому боці гілки; завдяки цьому нові паростки ростимуть назовні від крони, а не всередину її. Робити це треба уважно. Обрізають усі сухі й недорозвинені гілки біля самого стебла так, щоб не залишилося сучечків. Якщо потрібно, розріджують крону, для чого відрізують слабші гілки, спрямовані до сере­дини крони. Після цього вже підрізують основні гілки.

Перевалка. Часто замість пересадження використовують перевалку, за якої рослини зовсім не пошкоджуються. Для перевалки добирають горщик, діаметр якого більший від попереднього на 1—2 см. Обережно виймають рослину з грудкою землі, кладуть у горщик дренаж, переносять у нього рослину й засипають по краях поживним ґрунтом.

Підживлення. Щоб рослина краще розвивалась, її підживлюють розчином мінеральних добрив (у концентрації 0,1—0,2 %, тобто 1—2 г на 1 л води).

Звичайна суміш мінеральних добрив складається з 1 частини селітри, 1,5 частини сірчанокислого амонію, 2 частин суперфосфату та 1 частини калійної солі.

Перед цвітінням рослини краще поливати не чистою водою, а розчином суміші з 1 частини селітри, 1/2 частини сірчанокислого амонію, 3 частин суперфосфату та 1/3 частини калійної солі.

Для посилення росту рослин у суміші для підживлення збільшують кількість азоту, для цвітіння — фосфору.

Слід пам'ятати, що підживлювати рослини краще в періоди росту, цві­тіння та плодоношення й розчином слабкої концентрації, ніж одноразово й концентрованим розчином.

Наприкінці літа підживлення більшості рослин припиняють, бо во­ни переходять у стан спокою. Не можна підживлювати рослини взимку, оскільки це спричинить несвоєчасне порушення стану спокою й урешті — виснаження рослини. Не можна підживлювати рослини, які нещодавно пе­ресаджені й як слід не вкорінилися; дуже обережно слід підживлювати та­кож хворі рослини.

Починати підживлення можна навесні (у березні—квітні).

Як органічне добриво зазвичай застосовують гноївку з коров'ячого гною. На відро води беруть 1—2 л гноївки й цим розчином поливають рослини раз на тиждень (із гігієнічних міркувань застосовувати таке підживлення можна тоді, коли рослини влітку виносять надвір).

Перебування рослин улітку на свіжому повітрі надзвичайно корисне для них. їх виносять із приміщення, коли вже немає загрози заморозків (наприкінці травня), причому це треба робити в хмарну погоду, після дощу. Горщики з рослинами вкопують у грунт на такій відстані, щоб рослини не заважали одна одній. Місце для рослин треба вибрати в напівзатінку, в жодному разі не під прямими сонячними променями, бо це призведе до опіків листків. Сухолюбні рослини-сукуленти можна розмістити на гірці з каміння. Такі гірки дуже ефектні.

Шкідники рослий. Для успішного вирощування кімнатних рослин слід знати їхніх шкідників, а також найпоширеніші методи їх знешкодження. Найчастіше на кімнатних рослинах з'являються попелиці, щитівки, черв­чики, павутинний кліщ, трипс та ногохвістка. Вони малопомітні, в моло­дому віці дуже рухливі, швидко розмножуються й легко ушкоджують рос­лини, які ростуть поруч. Тому, виявивши цих шкідників, треба негайно відокремити заражені рослини від здорових і вжити заходів щодо знищен­ня шкідників.

Попелиці — дрібні комахи зеленого, чорного або бурого кольору (залеж­но від виду); живуть колоніями, живляться соками рослин; розмножуються надзвичайно швидко (за короткий час, якщо не вжити відповідних заходів, можуть укрити майже всю рослину, й вона загине). В рослин, ушкоджених попелицею, викривлюються верхівки пагонів і скручується молоде листя.

Для знищення попелиць ушкоджені частини рослини треба обмити мильною водою з гасом (50 г мила й 3/4 пляшки гасу на 1/2 л гарячої води, добре збовтати, а потім додати 1/2 відра води). Якщо хворих рослин неба­гато, достатньо взяти 1/2 л води, розчинити в ній маленький шматочок ми­ла й додати 50 крапель гасу. Через день після такої обробки рослини обми­вають чистою водою.

Оскільки мильно-гасова емульсія вбиває комах, але не діє на яйця, об­робку рослин необхідно повторити через 7—10 днів кілька разів, щоб зни­щити всіх комах, які з'являються з яєць.

Щитівки — дрібні комахи, тіло яких (зверху, а іноді й знизу) вкрите во-скоподібним щитком. У молодому віці щитівки ледь помітні неозброєним оком і дуже рухливі. Вони розлазяться по рослині й щільно присмоктують­ся до її листків або стебла, де й залишаються назавжди, вкриваючися щит­ком. Вони відкладають безліч яєць, з яких вилуплюються молоді особини, котрі теж розповзаються по рослині.

Щитівки висмоктують сік рослин. На листках, де є щитівки, з'являють­ся жовті плями, пагони всихають, рослина починає погано рости й, якщо не вжити заходів, — гине. Для знищення щитівок треба механічно зняти їх щіточкою або гострою паличкою, а потім обмити рослину мильною, а за день — чистою водою. Обробку в такий спосіб треба повторювати через 5—6 днів не менш як 5 разів. Якщо пропустити необхідний строк обробки, користі з неї не буде.

Червчики — дуже небезпечні шкідники кімнатних рослин. їхні личинки дуже рухливі й швидко розлазяться по рослині. Тіло самки вкрите воскопо-дібними виділеннями у вигляді павутиння, в яке вона відкладає до 2 000 яєць. Ушкоджена червчиком рослина наче вкрита білим пухом. Личинки й самки ссуть сік із листків, пагонів, плодів.

Для знищення червчиків їх збирають щіточкою або ватою, а потім об­мивають ушкоджені місця мильною, а наступного дня — чистою водою. Якщо в рослин грубі шкірясті листки, то місця поселень червчика обтира­ють ватою, змоченою в суміші спирту з водою.

Павутинний кліщ — червоний павучок, ледь помітний неозброєним оком. Оселяється на нижній поверхні листка під білою павутиною. Одна самка відкладає до 180 яєць. Через 2—7 днів з яєць виходять личинки. Кліщ живиться соком рослини. Ушкоджені кліщем листки жовтіють і всихають. За сухого повітря й досить високої температури павутинний кліщ дуже швидко розмножується. Тому першим заходом боротьби з ним є часте обп­рискування рослин водою та обмивання нижньої поверхні листків миль­но-гасовим розчином. Під час обмивання необхідно знімати павутиння, то­му рослину ставлять під сильний струмінь води.

Трішс — дуже дрібна крилата темно-бура комаха, яка живе на нижньо­му боці листків. її личинки, як і дорослі комахи, живляться соком рослин. Ушкоджені листки буріють і відмирають. Трипс розмножується дуже швидко: наступного дня після кладки з яєць вилуплюються личинки. Для боротьби з трипсом необхідні регулярні обмивання рослин мильною, а наступного дня — чистою водою.

Ногохвістки — дуже дрібні білі комахи, що мають на кінці черевця вил-частий виріст, за допомогою якого вони стрибають. Живуть у сирих міс­цях, серед моху; в грунті вазонів з'являються в разі надмірного поливання. Комахи не шкодять рослині. їхня поява є ознакою того, що земля перезво­ложена, тому поливання припиняють, доки земля в горщику не просохне. Якщо корені почали підгнивати, треба пересадити рослину в свіжу ґрунто­ву суміш, обрізавши перед цим усі пошкоджені корені та присипавши зрізи товченим деревним вугіллям.

Для обприскування рослин, уражених сисними комахами, виготовляють такий розчин: 200 г порошку піретруму настоюють у 10 л води протягом 12 год, а потім проціджують. На 1 л води беруть 50 мл настою і 50 г мила.

Іншими отрутохімікатами можна користуватися лише за умови, якщо рослини виносять надвір. Проти червчика й щитівки ефективні рагор, карбофос та інші препарати.

Хвороби кімнатних рослин. Найпоширенішими є грибкові захворюван­ня: борошниста роса (справжня й несправжня), сіра гниль, сажка, фузаріоз, а також бура гниль кореневої шийки, сіра цвіль, іржа, плямистість листя.

Збудником борошнистої роси справжньої є грибок трихокладія, який уражує гортензії, хризантеми, троянди та багато інших рослин. Ураження має вигляд сірого нальоту на верхній або нижній поверхні листків (чи на обох). Наліт швидко поширюється на черешки, пагони й може навіть ура­зити основне стебло рослини. Листя в'яне, скручується й опадає. Рослина стає кволою й урешті гине.

У разі захворювання видаляють уражені частини рослини, а потім рос­лину обпудрюють сірчаним порошком. Це роблять на яскравому сонячно­му світлі за температури повітря 25—27 °С.

Борошниста роса несправжня — захворювання, яке спричиняється грибом пероноспора Шахта. Уражає ті самі рослини, що й справжня, але тільки нижні поверхні листків; зверху над ураженими місцями з'являються прозорі, безбарвні масні плями, які згодом жовтіють. Пізніше плями збіль­шуються, уражені тканини стають коричневими. Рослина скидає листя.

Засоби боротьби — гігієнічні (обрізування, збирання й знищення ура­жених частин рослини) та профілактичні — своєчасне поливання, прочищення й формування крони рослин, провітрювання їх. Для профілактики рекомендується також обприскувати рослини 1 %-м розчином бордоської рідини.

Сіру гниль можна побачити на рослинах, уражених щитівками, попели­цями та іншими комахами. Про захворювання свідчить чорний наліт на по­верхні листків або на верхівках молодих пагонів. Гриб не ушкоджує росли­ну, але перешкоджає доступу повітря й світла до листків, що порушує нор­мальний ріст і розвиток рослини.

Із сажковим грибком боротися дуже просто. Наліт змивають м'якою ганчіркою, зволоженою розчином звичайного господарського мила. Але позбутися захворювання повністю можна тільки після того, як будуть зне­шкоджені комахи (попелиці, щитівки тощо).

Профілактичними засобами є своєчасне провітрювання та дезінфекція приміщення, прорідження крони, розпушування ґрунту, підвищення тем­ператури з кімнаті, видалення уражених рослин.

Фузаріоз спричинюється грибом фузаріум мерисмодієс. Він уражує ко­рені та кореневу шийку рослини (пеларгонії, гвоздики) і призводить до по­жовтіння листків та стебла біля кореневої шийки. Уражена рослина в'яне. Розвиткові захворювання сприяє надмірна вологість повітря й грунту.

Уражені рослини або їхні частини треба видаляти й знищувати. Для профілактики слід зробити дезінфекцію приміщення вапняним молоком із додаванням мідного купоросу (2—3 %), регулярно провітрювати його, роз­пушувати Грунт, дбати про те, щоб повітря в кімнаті було сухішим.

Тварини куточка живої природи. їхній склад залежить від мате­ріальної бази школи. Тварини, на відміну від рослин, потребують спе­ціального утримання (табл. 14.2).

Для спостереження за мешканцями водойм потрібні акваріуми, де утримують риб, земноводних, молюсків, водяних комах, ракоподібних та багато різних водоростей. Облаштовуючи акваріуми, головне — до­могтися біологічної рівноваги, тобто створити такі умови, які забезпе­чили б природну саморегуляцію в штучній міні-водоймі. Для цього мешканцями акваріума мають бути риби, молюски, рослини та мікро­організми.

Тераріум (рис. 14.4) улаштовують для утримання земноводних і плазунів з урахуванням екології цих тварин. На дно вміщують піддон­ник, який заповнюють землею (для земноводних — зволоженою). В зем­лю висаджують рослини: алое, кактуси, аспідистру. Підвішують гор­щики з традесканцією. Ставлять або вкопують у землю посудину з во­дою та годівницю.


Для утримання птахів потрібні клітки (рис. 14.5) різних розмірів і вольєри. В куточку живої природи найкраще утримувати й розводити канарок, папуг, щиглів, чижів. Можна вигодовувати й приручати та­кож місцевих птахів.

Для утримання ссавців необхідно встановити клітки з висувними днищами й годівницями (рис. 14.6). Найкраще приручаються в неволі дрібні ссавці: білка, їжак, морська свинка, хом'ячок та ін. В куточку




Рис. 14.4 Зразок оформлення тераріуму

Рис. 14.5 Клітка для птахів

мають бути предмети для догляду за твари­нами й підтримання чистоти, терези для зважування піддослідних тварин і кормів, ящик для зберігання кормів.

Паспортизація об'єктів куточка жи­вої природи. На кожний живий об'єкт має бути паспорт (етикетка), в якому зазнача­ються назва й короткі відомості про росли­ну чи тварину. Ці дані записуються в карт­ки, з яких складають картотеку мешканців куточка живої природи.

На підставі зібраних даних про рослину чи тварину виготовляють етикетки, котрі прикріплюють до посудини з рослиною, акваріума, тераріуму або клітки тварини.

Етикетки бажано виготовляти з пласт­масових матеріалів (їх можна використову­вати протягом багатьох років, а паперові — треба постійно поновлювати).





Рис. 14.6 Клітки для дрібних ссавців


Картотека має бути доступною для учнів, що доглядають за росли­нами й тваринами, а також для всіх охочих ознайомитися з нею. Деякі вчителі, щоб привчити учнів користуватися картотекою, позначають об'єкти куточка живої природи тільки номером.