Екваторіальний пояс. Зона постійно вологих екваторіальних лісів


В екваторіальному поясі Південної Америки, на рівнинах, сформувалась зона постійно вологих екваторіальних лісів, які були названі О.Гумбольдтом гілеями (з грец. – ліс), а бразильцями – сельвас (з порт. – ліс). Ці ліси не мають собі рівних на Землі ні за багатством видами, ні за величиною території, яку вони займають. Для рослинності гілей є типовими густина, багатоярусність, тінистість, багатство та різноманітність видового складу. В гілеях нараховують до 4 тис. видів дерев, тоді як у всій Європі їх близько 200. Важко знайти в гілеях два дерева одного і того ж виду, що стоять поруч. Верхні яруси цих лісів утворюють пальми. Типовими грунтами гілей є латеритні жовті і червоно-жовті, нерідко оглеєні ґрунти. Вони малопотужні і малородючі, оскільки продукти опаду дуже швидко розкладаються в умовах рівномірно жаркого і вологого клімату і відразу засвоюються рослинами, не встигаючі накопичуватись у ґрунті. В залежності від положення в рельєфі і зволоженості виділяють три типи гілей: ете, варзеа, ігапо. 

Ете – екваторіальні ліси межирічних плакорних просторів Амазонської низовини, найбільш густі, високі і різноманітні за флористичним складом. Дерева верхнього ярусу сягають 50-60 м висоти, а окремі екземпляри і 90 м. Найвищим деревом лісів «ете» є могутня кастанья або бертолеція (Bertholletia exelsa) із важким і широким листям і кистями жовтих дзвоникоподібних квітів. Їх плоди – горіхи із великим вмістом жиру їстівні та експортуються під назвою «бразильський горіх». Для верхнього ярусу характерні також галактодендрони (Calactodendron utile), вуакапуа (Vouacapoua americana), еуксилофора (Euxilophora paraensis), пизанто (Zollernia paraensis), яронас (Chytroma sp.), мимузопс (Mimusops sp.), матамата (Eschweilera sp.), каучуконос кастиллоа 

(Castilloa sp.) та ін. Галактодендрони європейці називають «молочними деревами», а індіанці – «коровою». Через розріз на корі цього дерева можна одержати 3-4 літри білого соку, який за смаком нагадує коров’яче молоко. Вуакапуа є деревом рекордсменом за міцністю: забити цвях у його стовбур можна лише приклавши великих зусиль. У воді воно не гниє. Ряд дерев ігапо містить у деревині або листі отруйний сік, наприклад, манцинелла, асаку. Сік цих дерев, коли навіть просто капне на шкіру, діє як смертельна отрута і спричиняє виразки, які не виліковуються.

Дерева в лісах ете стоять так тісно, що їх гілки, що починають рости із висоти 25-30 м, ростуть не горизонтально, а тягнуться вверх. Нижній ярус, не зважаючи на нестачу світла (до ґрунту проникає не більше 1 % сонячних променів), представлений густими, висотою до 2-4 м заростями із ананасових, папоротевих, ароїдних та багатьох інших рослин. Серед них можна виділити саговники, монстери, філодендрони. Деякі рослини, як наприклад, аронник і бегонія, добре пристосувались до напівтемряви і навіть цвітуть яскравими квітами. Дерева перевиті ліанами і густо вкриті епіфітами, переважно бромелієвими і орхидними.

Варзеа – екваторіальні ліси, що ростуть на високій заплаві Амазонки, яка затопляється не щорічно і на нетривалий час. Дерева верхнього ярусу сягають висоти 40-50 м. Його складають «королева варзеї» сейба або сумаума (Ceiba pentandra) і кумару (Coumarouna odorata). У плодах сейби міститься волокно, схоже на бавовну, тому часто сейбу називають бавовняним деревом. Другий ярус на висоті 20-30 м утворюють різні види фікуса, гевея або серингейра (Hevea brasiliensis) – найважливіший каучуконос і головне багатство Амазонії, пальми асая (Euterpe oleraceae), пашнубо (Socratea exorrhiza), піріуао (Guilielma sp.), жабара (Astrocaryum javari), поширені цезальпінія (Caesalpinia echinata), гуазут (Guazuma ulmifolia), паумунато (Calycophylum spruceanum), ассану (Hura crepitons), цекропія (Cecropia sp.). Пальма асай або евтерпа дає олію, смачне овочеве блюдо «пальміто» із молодих паростків, освіжаючий і збуджуючий напій із м’якоті плодів. Пальма цезальпінія або «пау-бразил» відома внаслідок червонуватої деревини як «червоне дерево» і дерево, що дало ім’я Бразилії. У нижньому ярусі висотою 5-10 м росте декілька видів дерева какао або шоколадного дерева (Theobroma cacao), рожеві квіти і плоди якого сидять прямо на стовбурі (явище кауліфлорії). Плоди культурного шоколадного дерева багаті на цінні тонізуючі речовини і дають сировину для виготовлення шоколаду. Серед ліан зустрічається ліана (Strychnos toxifera), корні якої виділяють надзвичайно сильну отруту кураре, якою індіанці змазують стріли під час полювання.

Ігапо – екваторіальні заболочені ліси, які розміщуються на низькій заплаві Амазонки, що більшу 

частину року знаходиться під водою. Висота дерев ігапо не перевищує 10–15 м. Багато які із них мають дископодібні, ходульні або зовнішні дихальні корені. Найбільш типовими деревними породами ігапо є цекропія або імбауба (Cecropia paraensis), арапарис (Macrolobium acaciaefolium), пиранхейрас (Piranhea trifoliata), калофиллюм (Calophyllum brasiliensis), абіуранас (Lucuma sp.), лурос (Nectandra amazonum) та ін. Ліан у заболочених лісах мало, проте епіфіти, переважно орхідні, дуже поширені. У річках і озерах зростає величезна водяна лілія вікторія регія (Victoria regia) із листками, що сягають 1,5 м у діаметрі.

Тваринний світ гілей відрізняється великою кількістю видів, часто ендемічних, проте чисельність їх незначна. Найбільшими серед хижаків є ягуар, пума, ягуарунді, оцелот і онцилла. Ягуар – найбільший хижак Південної Америки із родини котячих. Жорстоко переслідує пуму і може нападати на крокодила. Ягуар вскакує на спину крокодилу і намагається кігтями розпороти йому черево. Дуже любить великих річкових черепах, і на піщаних відмілинах часто валяються їх дочиста обгризені ягуаром панцири. 

Серед рослиноїдних ссавців поширені лісові олені мазами, великий (до 3-м довжиною) і малий деревний мурахоїди, лінивець, рівнинний тапір, два види пекарі, броненосець (до 2-х м довжиною). Лінивці постійно висять черевом вверх, учепившись всіма чотирма лапами за гилку, і настільки малорухомі, що в їх довгому хутрі у вологому повітрі гілей оселяються водорості, що надають шубкам тваринок зеленувате забарвлення. Харчуються вони листям і плодами. На землі лінивці зовсім безпомічні і спускаються з дерев тільки для того, щоб переселитись на інше дерево. Виключно на деревах проживають деревний дикобраз і сумчастий опосум. Численні гризуни, серед яких найбільшими є капібара (найбільший гризун у світі), пака і агуті. Біля водойм живуть тапір, пекарі, капібара, кінкажу. Значне поширення мають кажани-вампіри, більшість яких є ендемічними. Своїми гострими, як голки, зубами вони проколюють шкіру тварини і ссуть їх кров так обережно, що навіть не будять своєї жертви.

Повсюдно поширені мавпи, що всі належать до групи широконосих. Свою назву вони отримали із-за широкої носової перегородки і далеко розставлених носових отворів. Їх характерними представниками є капуцини, ревуни, цебуси, дурукули, уакарі, павукоподібні, ігрунки та ін. Капуцини отримали свою назву за чорні бакенбарди і бороди, ревуни – за звичку вечорами ревти  хором на різні лади. Звуки, які видають ревуни, чутно за 2-5 км. Павукоподібні мавпи – це струнки істоти із хутром темного кольору і надто довгими тонкими кінцівками і довгим чіпким хвостом, які своїм виглядом дійсно нагадують велетенських павуків. Ігрунки – це крихітні (до 15 см у довжину) тендітні пістряві мавпочки, що помітно відрізняються від інших мавп за зовнішнім виглядом і поведінкою. У складі ігрункових нараховують 33 види (мармозетки, ігрунки, тамарини та ін.). Усі мавпи Південної Америки, на відміну від мавп інших континентів, мають хапальні хвости. Вони захоплюють гілку хвостом, використовуючи його як додаткову кінцівку. На нижньому боці їх хвостів немає шерсті, завдяки чому захоплення гілки відбувається міцніше. Важкі мавпи-ревуни чіпляються за гілки і хвостом, і лапами, а легкі павукоподібні мавпи (коати) можуть висіти на гилках, чіпляючись за них лише одним хвостом.

Дуже широко представлені плазуни і земноводні. Із плазунів виділяються водяний удав анаконда (до 11 м у довжину), наземний удав боа-констриктор (5-8 м довжини), собакоголовий і смарагдовий удави. Багато отруйних змій. Найстрашніша серед них бушмейстер (місцева назва – суруруку) – чотирьохметрова, товщиною із стегно людини змія, що сягає 4 м у довжину і має отруйні зуби довжиною 2,5 см. Ця змія близька до гримучих змій, проте на хвості у неї замість брязкалець декілька загострених пластинок і шипів. Тому Карл Лінней, славетний шведський вчений, який заклав основи систематики рослин і тварин, назвав бушмейстера «німою гримучою змією». Небагато за силою отрути уступають їй аспид, жарарака, коралова змія, укуси яких швидко викликають параліч і смерть. Дуже отруйна куфія із групи списоголових змій. 

Серед ящірок найбільш численні і напрочуд різноманітні ігуани, серед яких зустрічаються великі деревні види, дрібні гірські, скельні, степові. Деревний образ життя веде велика, понад 1,5 у довжину, рослиноїдна зелена ігуана, що добре плаває і пірнає. Самці ігуани василиска мають на голові і спині шкірні нарости у вигляді гребенів, що надає їм химерного вигляду. Нечисленні сцинки і геккони.

Земноводні представлені як наземними, так і деревними видами. Жаба піпа відома тим, що відкладає яйця в гнізда на спині і виношує їх до появи малечі. Жаба ага виділяється величезними розмірами. Квакша-коваль у водоймах відгороджує глиняними валиками ділянки для метання ікри. Квакші-філомедузи мечуть ікри у сумки, які склеюють із листя дерев. Деревні види квакш, завдяки значній вологості повітря, можуть уходити далеко від водойм і навіть розмноження у них іноді відбувається вдалі від води. Житло вони влаштовують у воронці листя, де збирається дощова вода, яка і слугує квакшам водоймою. Або, як бразильська квакша, обробляють дупла дерев особливою смолою для водонепроникності і влаштовують там басейни. Із великих земноводних поширені крокодили-каймани, у яких панциром вкрита не тільки спина, але і черево. Багато черепах, яйця і м’ясо яких, що за смаком нагадує телятину, місцеві мешканці вживають як делікатес.

Багато представлена орнітофауна, особливо папуги. Тільки тут зустрічаються короткохвості амазони і великі синьо-жовто-зелено-червоні ара із розмахом крил до 1,5 м і дуже довгим клиноподібним хвостом. Поширені тукани – пістряві птахи величиною з галку або ворону, непропорційно великим яскраво пофарбованим дзьобом і довгим хвостом, кракси або шоломоносні кури, які влаштовують свої гнізда на деревах, гоацинирайські птахисонячні чаплі. Представниками хижих птахів є гарпія-мавпоїд, гриф, орел. Найменшим птахом зони екваторіальних лісів Південної Америки є  ендемік колібрі. Це найменший птах у світі (вагою від 1,6 до 20 г), що має дуже яскраве і красиве оперення. Їх називають смарагдами, що літають, а окремі види мають назви топаз, сапфір, рубін тощо.

Дуже поширені і різноманітні комахи (14 тис. видів). Найбільш чисельними серед них є мурахи. Гігантська хижа мураха динопонера (до 3-х м у довжину) відноситься до підродини мурах-бульдогів і має не тільки потужні щелепи, але і жало на кінці черевця. Основу їх харчування складають терміти. Постійно кочують, знищуючи все на своєму шляху, бродячі мурахи ецитони. Навіть порівняно великі тварини ящірки і змії, якщо попадають у колону бродячих мурах, швидко гинуть від їх укусів. Є мурахи, які оселяються на деревах і активно захищають їх від комах-шкідників. Тому деякі дерева, наприклад, цекропія, виробили спеціальні пристосування для залучення мурах – так звані «нектарники», солодкі виділення яких приваблюють мурах. У цекропії при цьому є ще і полі гилки, всередині яких оселяються мурахи. Найбільшими павуками є павуки-птахоїди, жертвами яких іноді опиняються не тільки комахи, але і ящірки, жаби та дрібні птахи. Поширені дуже довгі (до 25 см) і отруйні сколопендри. Надзвичайно багато різнокольорових метеликів, деякі з яких, наприклад, агрипа мають розмах крил до 27 см. Численні москіти, окремі з яких розносять досить небезпечні для людини хвороби, наприклад, «чорні мушки», після укусу яких виникають на шкірі надзвичайно сверблячі пухирці з крововиливом, а потім з’являються тверді вузли на тілі, людина сліпне і вмирає.

У водах Амазонки живе 2 тис. видів риб, серед яких найбільш відомими є величезна, але безпечна арапаїма (пиракуру), що сягає 5 м довжини і 200 кг ваги, маленька, але хижа і ненажерлива піранья, що нападає на все живе, електричний вугор. Електричний орган вугра використовується і як наступальна, і як оборонна зброя. Його розряд здатний вразити навіть великих тварин. Водяться водні ссавці дельфін і ламантин