Країнознавство. Частина І. Культура народів слов'янських країн

Навчальний посібник

Ю.М. Алексєєв, В.І. Наулко, Н.В. Руденко

К.: Київський славістичний університет, 2002. - 121 с.


Болгари

Особливості етнонаціонально-го розвитку

Основне населення Болгарії становлять болгари (самоназва). Їхня загальна чисельність у країні - 8,7 млн. чол. За межами Болгарії живе близько 550 тис. чол. (з них 340 тис. в країнах СНД, південних районах України та Молдови). Антропологічна болгари належать до індосередземноморської підраси великої європеоїдної раси. Серед окремих груп переважають риси балкано-кавказької і середньоєвропейської підраси. Болгарська мова належить до південної підгрупи слов'янської групи індоєвропейської мов­ної сім'ї. Писемність - на основі кирилиці. Дві групи діалектів - західна і східна. За вірою - православні, є невелика кількість греко-католиків і протестантів, а також мусульман. Незначний відсоток у сучасній Болгарії становлять турки, греки, вірмени, гагаузи та цигани

Голову роль в етногенезі болгар відіграли слов'янські племена, що переселилися на Балкани в 6-7 ст, Інші етнічні компоненти - фракійці, що жили на сході Балканського півострова з епохи бронзи та тюркомовні протоболгари (са­моназва - болгари), які прийшли на Балкани в 670-і рр. з причорноморських степів. Фракійські риси в традиційній культурі болгар простежуються південніше Балканського хребта; в північних та західних областях Болгарії - яскравіше виявляється пласт слов'янської культури. Витоки болгарської державності походять від слов'янських племінних об'єднань 7 ст. - так званої Славінії - за візантійськими авторами. Вона отримала подальший розвиток з утворенням політичного об'єднання слов'ян Мезії і протоболгар, які принесли централізова­ну організацію. Синтез двох соціальних традицій поклав початок Болгарської держави. Головне місце в ній зайняла спочатку протоболгарська верхівка, тому і етнонім "Болгари" дав назву державі. З розширенням кордонів Першого болгарського царства (утвореного 681р.) в 8-9 ст. до його складу увійшли нові слов'янські племена й невелика група протоболгар. Формування слов'яно-болгарської держави, заміна родо-племінних відносин феодальними сприяли консолідації слов'янських племен й асиміляції слов'янами протоболгар. Асиміляція здійснювалася не лише за умов кількісного переважання слов'ян, а й тому, що їхній господарчо-культурний тип створив більш ґрунтовну основу для соціально-економічного розвитку на Балканах. Важливу роль в етнічному об'єднанні відіграло прийняття 865р. християнства, а також розповсюдження наприкінці 9 ст. слов'янської писемності. В кінці 9-10 ст. термін "болгари", який раніше означав підданих Болгарії, став етнонімом. До цього часу процес етногенезу болгар і складання народності в ос­новному завершився. В період Другого Болгарського царства (кінець 12-14 ст.) культура середньовічних болгар досягла найвищого розквіту. Наприкінці 14 ст. османське завоювання призвело до деформації соціальної структури болгарської народності і феодальний клас перестав існувати, зменшилася торгово-реміснича верства в містах. Носієм етнічної культури до 18 ст. виступало селянство. Мова і традиції сільської громади, православне віросповідання виконували яскраво визначену етнодиференціюючу роль. Монастирі виступали зберігачами історичної пам'яті болгар і їхньої культурної спадщини. Боротьба з поневолювачами, яка мала різні форми, сприяла збереженню національної самосвідомості. Це знайшло відбиття у фольклорі (юнацький та гайдуцький епоси). Частина населення Болгарії підпала турецькій асиміляції, інша, зокрема в Родопах, прийнявши іслам, зберегла рідну мову та культуру. У другій половині 18-19 ст. піднесення продуктивних сил, зароджен­ня буржуазних стосунків, розвиток культури, формування літературної мови (19 ст.), розгортання національно-визвольної боротьби обумовило формування болгарської нації. Після перемоги Росії над Туреччиною у війні 1877-1878 рр. болгарський народ отримав державність й національну незалежність, яка сприяла подальшому розвитку болгарської нації. 



Культура традиційна і сучасна

Сільське господарство - основа економічної діяльності болгар з давніх часів.

Із злакових найбільш поширені: пшениця, жито, ячмінь, кукурудза - з XVII ст., рис з'явився у XIV ст. з Близького Сходу. Просо було відомо ще фракійцям, з овочевих - томати, перець, баклажани, цибуля, часник, квасоля. Виноградарство надзвичайно розвинуте - відомо понад 63 сортів винограду.

Садівництво - сливи, яблуні, черешні, вишні, груші, персики, абрикоси, малина, полуниця.

Розведення технічних культур - тютюн, олійна троянда (з Малої Азії в 17-18 ст.) - Долина Троянд. Бавовник вирощують з 15 ст. Льон, коноплі, соняшник, цукрові буряки займають значні масиви.

Сільськогосподарські знаряддя:

Дерев'яне рало (орало) кількох типів:

Фракійське (з античної епохи);

Слов'янське;

Західнослов'янське;

Македонське.

Дерев'яний плуг.

Сіяли вручну, згодом з'явилися сівалки.

Для загортання після сівби використо­вували дерев'яні борони з дерев'яними й залізними зубами, пізніше залізні.

Врожай збирали серпами з гладким і зазубреним лезом. Для захвату колосків використовувалася паламарка - дерев'яна рукавичка з крюком, що одягалася на пальці лівої руки.

Молотили ціпами (цапило) або диканею - збитою дошкою з загнутим кінцем, у нижню поверхню якої встромлялися камінці. Диканю волокли на току коні або воли.

Крім землеробства значного розвитку досягло і тваринництво: велика рогата худоба, вівчарство, свинарство, домашня птиця - кури, гуси, індички, качки. Дуже розвинуте бджільництво. Шовківництво - з часів Візантійської імперії. Масові посадки тутових дерев у 17-18 ст. здійснювались у багатьох регіонах Болгарії.

Рибальством займалися окремі сім'ї. Використовували різноманітні сітки, ву­дочки.

Мисливство ще й в середні віки відігра­вало значну роль. Полювали на ведмедів, рисів, вовків, лисиць, куниць, оленів, вепрів, зайців тощо. Застосовували капка­ни, ями.

Важливу роль в житті болгар відігра­вали ремесла і домашні виробництва.

Ткацтво - використовували вовну, льон, коноплі, бавовник, шовк. Виготовляли грубий одяг з домашнього сукна - аба (абаджійство); шнур (гайтан) - гайтанджійство; грубі тканини з овечої вовни (мутафчійство). Тканина ця йшла на виготов­лення мішків, покривал, попон. Використовували мотальне колесо і спеціальний мутафчійський верстат. Для гайтанджійства існував- чарк- дерев'яна машина, яка допомагала плести шнури. Ці ремесла були розвинені з часів турецького панування.

Значного розвитку досягло килимарство: безворсові, двобічні килими ткалися на вовняній основі, тому були легкі. Використовувався ручний вертикальний верстат. Було три центри килимарства: Чипровський - рослинний орнамент, Котленський - геометричний і Панагюріштський - ворсові так звані "перські" килими.

Здавна розвивалось і гончарство: архітектурна кераміка 9-10 ст. знайдена під час розкопок в м. Преславі. Ремесло сильно занепадає у турецькі часи, але відроджується у 18 ст. Гончари робили черепицю, водопровідні та каналізаційні труби, свічники, вази для квітів, іграшки. Керамічні вироби були різних видів: з поливою; з втиснутим орнаментом; з рельєфними прикрасами; розфарбовані. Для болгарського гончарства характерне використання фарби, що вільно тече по поверхні виробу. Майстри направляли фарбу соломинкою, і вона розливалася в чудові візерунки.

Художня обробка металів використовувалася при виготовленні домашнього начиння - відер, тарілок, чашок, ложок. Посуд робився з мідних листів. Прикрашалися засобом травлення кислотою, гравіруванням шилом, рельєфною ковкою, ме­реживним вирізуванням.

Майстри-ювеліри робили срібні та золоті прикраси: сережки, каблучки, браслети, пряжки, намиста. Використовувалась техніка ковки срібла, філігранні вироби, емалі.

 За планом традиційні поселення болгар були:

  • розкидані;
  • купчасті; -вуличні.

Розкидані переважали у гірських та пе-редгірських районах, у них групи будинків, з яких складалося село, називалися - махалами. Іноді вони знаходилися на відстані кількох кілометрів. Село мало 15 і більше махал. Ті махали, де була церква, школа, шинок, площа, були громадським центром і власне називалися "селом". Купчасті мали колоподібну або видовжену форму. У них не було регулярної забудови.

Будівлі за матеріалом були:

-        Зрубні.

  • Паянтові -з дерев'яних балок, у проміжках між якими закладалися плетні, цег­ла, дошки, каміння. Стіни обмазували глиною.
  • В гірських будівлях нижній поверх робився з каміння, верхній - дерев'яний.
  • Глинобитні.

Види жител за плануванням: -Землянки-бурдеї. Архаїчний тип, аналогічний давньослов'янському. Житлові приміщення були майже повністю викопані в землі. Хлів і господарські приміщення складали єдиний комплекс з житловими будівлями.

  • Шопський будинок - прямокутний, поділявся на дві - три кімнати: головне приміщення з вогнищем (кишта, одая) та кілер (комірчина). Перед фасадом знахо­дилася галерея, дах якої був підпертий стовпами - сундурма.
  • Балканський гірський будинок - двоповерховий. Верхній поверх поділявся на 4 частини. Одна з цих частин - кишта, по діагоналі від неї знаходилася - галерея під накриттям (чардак), і дві кімнати - соба та кілер.

-Середньоболгарський будинок-верхній поверх складався із галереї між двома кімнатами (киштою та кілером), та третьої кімнати висунутої вперед в одну лінію із стовпами галереї. Нижній поверх - господарські приміщення.

-фракійський - дві кімнати з вогнищами. Одноповерховий. Перед фасадом - галерея (сайвант). Господарські будівлі знаходилися у дворі.

-Добробуджанський будинок- дво- або триподільний з вузькою галереєю. (Схожий подекуди з середньоболгарський, в інших рисах - фракійським житлом).

-Родопський - дво або триповерховий. Кімната з вогнищем, кілер та закрита галерея (потом), кімната для гостей (кьошк), іноді на верхньому поверсі складали сіно. Нижній поверх призначався для худоби й начиння.

Інші будівлі увібрали риси вищезазначених видів.

Традиційний жіночий костюм класифікується за видами одягу, який одягається на сорочку:

-Двопрестилочний (двоплатовий) практично зник. Він складався із шматка вовняної тканини (престилка - фартух), який одягали попереду (фартух - вузький, гладенький, яскраво орнаментований) і позаду (вилненек- короткий, широкий, гофрований). Сорочка з трикутною вставкою на плечах. Цей вид певною мірою схожий з одягом українців, румунів та півден­них росіян.

  • Сукманний (є і зараз). Сукман- глухий сарафан з синьої або чорної вовняної тканини тунікоподібного крою. Сорочки теж тунікоподібні. Також одягався вовня­ний пояс і фартух.
  • Саєчний. Сая - розпашний одяг з короткими або довгими рукавами і вирізом на грудях. Тунікоподібна сорочка, фартух.
  • Однопрестилочний - типу української запаски. Тунікоподібна сорочка й вовняна престилка, поширена переважно серед болгарських мусульман.

Традиційний чоловічий одяг. Класифікується за двома типами - колір і крій.

1.        Білий (білодрешківський) одяг:

  • Сорочка тунікоподібна.
  • Вузькі штани з білого сукна або прямі широкі штани, довжиною дещо ниж­че коліна.
  • Ремінь.
  • Куртка.

2.        Чорний (чорнодрешківський) одяг.

  • Штани з широким шагом.
  • Куртка із жилетом.
  • Вовняний пояс червоного кольору, що кілька разів обгортається навколо талії.
  • Тунікоподібна сорочка. Одяг цього типу прикрашався гайтаном (шнуром).

Верхній одяг болгар - кожухи, плащі тощо.

Взуття у чоловіків і жінок - опинки -цьрвулі ~ із шкіри, з панчохами.

У раціоні болгар велике місце займає рослинна їжа. На першому місці - хліб -прісний, кислий з пшеничного, житнього або кукурудзяного борошна. Дуже поши­рена їжа - варена квасоля й сочевиця, а також каша з кукурудзяного борошна –качамак..

Святкова страва - баниця або млин -пиріг із слоєм бринзи, политий маслом або салом.

М'ясні страви готують із свинини, баранини, яловичини. Тушкують, варять з гострими приправами — цибулею, часником, перцем, оцтом, м'ятою. Консервують м'ясо у домашніх умовах - солять і сушать (пастьрма). Зберігають вареним у овечому шлунку (сьздьрма), готують ковбаси (луканка). Молоко вживають частіше кислим, люблять бринзу (сирене),

У болгар довго зберігалися великі патріархальні родини (100-150 чол., згодом зменшилися до 30-35 чол.) - задруги. Були й малі сім'ї. На чолі сім'ї - батько.

Голова сім'ї виконував більш "чисту " й необтяжливу роботу, йому давали кращу їжу. Члени родини повинні були вставати, коли він заходив, сини не могли при ньому палити, невістки мили перед сном йому ноги. Батько міг карати членів своєї сім'ї. Його жінка також головувала над невістками.

Народження дитини завжди відзначали "малою питою" та "великою питою" (пита - хліб). У день народження онука свекруха пекла питу й роздавала її сусідкам, розламувала на шматки й опускала в сіль і червоний перець. Після "очищення" породіллі святково відзначалася "велика пита" або "понуда" (запрошення). Приходили рідні й близькі (тільки жінки) разом з бабкою-повитухою, яка здійснювала об­ряд розламування пити й піднімала хліб до­гори. Після "великої пити" відбувалося церковне хрещення. Батьки й хрещені обмінювалися подарунками, а близькі родичі дарували подарунки дитині й одержували також подарунки від її батьків.

Традиційне весілля складалося з кількох етапів:

-Сватання.

- Малий зговір (мальк годеж) - батьки домовлялися про день весілля й подарунки. Батько нареченого давав грошовий викуп за наречену (прид, баба-хан).

-Великий зговір - за 1-2 тижні до весілля. Наречена та наречений обмінювалися китками - букетом квітів, прикрашених монетами й червоною вовною, які мали значення оберега. Вони розламували на дві частини хліб, після чого наречена цілувала руки родичам нареченого й дарувала їм сорочки й рушники.

Власне весілля складалося з таких еле­ментів:

  • Підготовки до весілля в оселі молодої.
  • Підготовки до весілля в оселі молодого.
  • Вінчання.
  • Введення нареченої до оселі нареченого.
  • Весільна трапеза.
  • Проводи нареченої за водою.
  • Повратки - тимчасове повернення дівчини в рідний дім.

У четвер в оселі хлопця і дівчини відбувалися так звані засівки- готували обрядовий хліб під пісні. У цей же день робили весільне знамено (прапор). У п'ятницю відбувався обряд гоління нареченого, а дівчині заплітали косу - на знак її переходу до стану заміжніх жінок. В оселі кума в цей час виготовляли весільне дерево - бахчу. Перед весіллям відбувалися прощальні вечори в оселях дівчини й хлопця. У день весілля свати приходили в будинок дівчини й вимагали викуп. Подруги одягали нареченій вінок з квітів й накривали її покривалом. Дівчина прощалась з батьками. Потім дівчину виводили до гостей й обсипали просом. Вся процесія відправлялася до церкви.

Після церкви йшли до оселі хлопця. Свекруха зустрічала молодих хлібом-сіллю і вином. Вона виконувала ритуальний танок (ручениця) й посипала молодих зерном. Молоду приводили у дім, де вона торкалася печі, на ознаку того, що вона увійшла у нову сім'ю.

Далі відбувався обмін подарунками за весільним столом, танці. Потім молодих проводжали на першу шлюбну ніч. На другий день весілля продовжувалося і йшли до батьків нареченої. Цього ж ранку - молоду везли до джерела, де молода жінка омивала руки й несла воду для нової сім'ї. Через два - три тижні молоді йшли до батьків жінки (на "повратки"), де збиралися всі її родичі.

Інші форми шлюбу:

  • Приставане - дівчина без згоди своїх батьків йшла до хлопця й приставала до нових родичів.
  • Завличане: дівчину хлопець силою увозив до себе, якщо дівчина не була згодна.

У поховальних обрядах здійснювалось багато магічних дій: небіжчику під язик клали монету (звичай відомий з античних часів) або приносили гроші, яблука. У західній Болгарії зберігся давній звичай везти влітку труну на санях. На цвинтарі кожний "рід" мав своє місце. Похорон завершувався трапезою, яку накривали на землі. Після цвинтаря - всі обов'язково торкалися печі з метою очищення.

Поминання здійснювалось на 40-й день та в річницю (струване). Дні поминання - задушниці відбувалися поминальною трапезою на цвинтарі.

Інші сімейні звичаї болгар:

  • Свитец - день святого заступника роду. На честь святого кололи жертов­ну тварину ("курбан"). Найстаріший в "роді" обходив оселі родичів і розрізав обрядові хлібини. Основним моментом церемонії було піднімання догори хліба зі словами найкращих побажань і розламування його на шматки, які роздавали присутнім.
  • Оброк - свято плодючості. У полі, на місці, де стояв оброчний кам'яний хрест та жертовний камінь, всі родичі збирались й відзначали свято.

Серед болгарських селян довго зберігалися залишки давніх дохристиянських вірувань. У них довше, ніж у східних слов'ян, зберігалося забобонне ставлення до деяких рослин та тварин. Старі дуби вшановувалися як священні дерева. Явір мав охоронну силу, кизил давав здоров'я й довге життя. Жах перед вовком знайшов відображення в особливих "вовчих святах": перші два - три тижня листопада вважалися присвяченими вовкам, у ці дні дотримувалися деяких заборон аби не розсердити вовків. Існували й "мишині дні". Були повір'я, пов'язані з ведмедями, лисицями, зміями.

У стародавніх віруваннях болгар існували міфічні істоти - самовіли, самодіви, ламія - дракон; караконджо - істота у вигляді коня з головою людини або великої голої чорної людини, яка шкодила людям; вампір - оживаючий вночі мертвяк.

Велику роль у духовній культурі болгар відігравала календарна обрядовість. Взимку відбувалася коледа - свято зимового сонцестояння. Під пізнім нашаруванням церковного святкування Різдва Христового простежувалися язичницькі вірування, які забезпечували за допомогою магічних дій плодючість землі і худоби, щастя в сім'ї, здорове й тривале життя. Велику радість приносили коледарі - хлопці, що обходили будинки з колядуванням.

На Новий рік існував звичай сурвакання (народна назва Нового року - Сурва година). Юнаки і діти в масках, прикраше­них пташиним пір'ям - сурвакари, ходили оселями з гілками кизилу, якими вони вдаряли господарів, поздоровляли з Новим роком, бажали щастя, здоров'я і за це отримували подарунки.

21 січня- бабин день - на честь баби-повитухи, яку поздоровляють всі її діти, яких вона прийняла.

14 лютого - свято Трифона Зарезана (фракійський культ Сабазія-Діоніса) - на честь виноградної лози. В цей день на виноградній лозі надрізували набухлі брунь­ки й поливали їх вином, щоб був добрий врожай. Після пригощалися. Вибирали "царя виноградників", прикрашали його гілками і під музику везли у село.

Яскраво відзначалося дівоче свято лазарок - на день святого Лазаря - за тиждень до Великодня - дівчата гарно одягнуті, з вінками, ходили оселями, співали обрядові пісні, виконували танці.

На Великдень - фарбували яйця, здійснювали магічні обряди, готували об­рядові хліби, робили писанки.

6 травня - день святого Георгія, пов'язаний з культом скотарства. Овець доїли через кільце (магія оберега); кололи барашка, від тієї вівці, яка перша вийде із загорожі, а його кров'ю мастили обличчя дітей для здоров'я й заривали в землю для плодючості. У цей день починався літній випас худоби.

У літньому циклі найулюбленіший Єньов день (Івана Купала). Відомі два літніх звичаї, присвячені викликанню дощу - пеперуда і Герман. Під час посу­хи серед сиріт або молодших у сім'ї дівчат вибирали дівчинку, яка грала роль метелика (пеперуди). її роздягали до сорочки, розплетали коси, прикривали зе­ленню, водили селом з піснями й танцями. Господарка кожної оселі поливала голову дівчини водою, щоб викликати дощ. Дощ викликали й за допомогою Германа - глиняної людиноподібної фігурки, яка символізувала юнака, померлого від посухи. її клали в "труну", плакали, ховали біля ріки або на перехресті шляхів.

Здавна розвивалось у Болгарії при­кладне мистецтво. 

У вишивці одягу використовували різнокольорові шовкові, вовняні, бавовняні, металеві нитки. Переважав рослин­ний орнамент та геометричні фігури.

Чудовим було різьблення по дереву - стелі, двері, інші деталі будівель, іконостаси, ложки, чашки, посохи, свистульки. Переважав рослинний орнамент, стилізовані зображення людей, тварин, квітів, птахів тощо.

Народні пісні: гайдуцькі та юнацькі (героїчний епос); історичні; обрядові; міфологічні; релігійні; побутові; любовні; сімейні; соціальні; гумористичні тощо.

Юнацькі пісні (відомі з другої половини XIV ст.) - пісні про юнака Момчила, родопського правителя, що загинув в 1345 р., королевича Марка - Македонського правителя - ідеал героя. Основна тема: боротьба болгарського народу з турецькими загарбниками.

Гайдуцькі пісні (ХVІ-ХІХ ст.) присвячені також боротьбі проти турецького гноблення. В цих піснях розповідалось про перебування гайдуків в лісі, їхнє життя, дружбу, героїчну смерть. Такі пісні підтримували бойовий дух болгар, підносили їх національну гідність.

Серед прозових жанрів зазначимо казки, історичні перекази,легенди.

Казки - про тварин, чарівні, побутові.

Поширювались і малі жанри - примов­ки, прислів'я, загадки, замовляння, дитячі пісні, сатиричні віршики.

Народні музичні інструменти: духові, ударні, струнні. Духові - різні види со­пілок: кавал, свирка, дюдюк, двоянка, во­линка (гайда); струнні - гадулка, гусла, тамбура; ударні - барабан.

Народні танці - хороводи (хоро); сольні й парні танці: ручениця, добруд-жанський рученик (сплітали руки, проліза­ли під ними) та ін.

У "Болгарії запроваджено безкоштовне обов'язкове навчання з семи до 16-літнього віку. Діти, віком від трьох до шести років відвідують дитячі садки (у 1995 р. таких було 62 %). Початкова освіта з семи років і продовжується чотири роки, середня освіта починається з 11 років, протягом восьми років і охоплює два цикли, ко­жен по чотири роки. Вона провадиться у загальноосвітніх або спеціалізованих школах (професійно-технічних, мистецьких та інших). Так, у 1996 р., 92 % дітей навчалися у початкових і 74 % у спеціалізованих школах. У 1997/98 роках у 42 вищих навчальних закладах і у 44 коледжах Болгарії налічувалося 236,7 тис. студентів. Того ж року на освіту бюджетом виділено 5,6 % загальнодержавних витрат. 1995 р. згідно даних ЮНЕСКО в країні було 1,7 % неписьменних серед дорослого населення.

Структура болгарської освіти у 1997-98 учбовому році виглядала так: у країні на­лічувалося 3 559 дитячих садків, 3 137 - загальноосвітніх шкіл, 121 - спеціальних і 7 - професійно-технічних шкіл, 186 - професійно-технічних технікумів, 44 - напіввищих і 42 вищих учбових закладів.

Загальнодержавними святами в Болгарії є:

1 січня - Новий рік; 6-7 січня - Різдво; 3 березня - Національний день; 1 травня - День трудящих; 6 травня - День Св. Георгія; 24 травня - День освіти; 6 вересня - День возз'єднання Східної Румелії і Болгарії; 22 вересня - День Незалежності; 1 листопа­да - День пам'яті лідерів болгарського національного відродження.

Майже 86 % населення Болгарії сповідує християнство, з них 4/5 православні (болгари, росіяни, греки), які обєднані у 11 митрополій. Кадри богословів готують у Софійській Духовній Академії. В країні налічується 120 монастирів, є офіційний церковний друкова­ний часопис "Церковний весник". Представників інших християнських конфесій набагато менше. Це вірмени (вірмено-григоріанська церква, зі своїми парафіями у Болгарії - входять до Бухарестської єпархії), невеликі групи болгар Пловдиву та Русе, які дотримуються католицизму, різні нечисленні об'єднання протестантів, переважно мешканці міст.

Близько 14 % сповідує іслам. Це переважно турки, які живуть у південних і східних районах Болгарії, невеликий осередок південних болгар (помаки) і більшість циган. Прихильників ісламу об'єднує Верховна Мусульманська Теологічна Рада з центром у Софії, яка налічує п'ятсот діючих регіональних імамів. Іудаїзм сповідує 0,06 грома­дян, яких очолює Єврейська Теологічна Рада.

У Болгарії видається 25 загальнонаціональних і регіональних газет. Серед них такі відомі "Народно дело", "Труд", "Континент", "Спорт" та ін., і близько 50 провідних часописів, які стосуються різних проблем життєдіяльності сучасної Болгарії. Деякі з них з'я­вилися останнім часом (Булгарски Бизнес, Сотриіег, Бизнесмен, Права и свободи та ін).

Інші засоби масової інформації очолюються різними агенціями (Болгарським телеграфним агенством, Софія прес-агенція, Булнет (Виїпеї) та ін.)

17 найбільших видавництв охоплюють різні галузі знань. Серед них найвідоміші: Издателство на Бьлгарската Академия на Науките "Марин Дринов", засноване 1869р., "Медицина и физкультура", "Техника", "Младеж" та ін. Видавничою справою керують державні організації при Раді міністрів Болгарії, а також Асоціація видавців і спілка письменників Болгарії.

Телефонна мережа налічує 32 телефонні лінії на кожні 100 респондентів. Нею охоплено понад 107 тис. абонентів.

Радіомовлення 1 телебачення Болгарії об'єднує Рада національного мовлення і телебачення. Крім 9 приватних радіостанцій існують дві провідні загальнодержавні: Бьлгарске национальне радио і Радио Альма Матер.

Болгарське телебачення включає два канали загальнодержавних програм (заснова­не 1952р.) і так звану "Нову телевизию" - перший приватний комерційний телеканал, заснований 1994 року.

Болгарський туризм користується широким визнанням. Це особливо стосується чорноморських курортів, гірських регіонів і історико-культурних центрів. Так, у 1997 році Болгарію відвідало 7 543,185 зарубіжних туристів, включаючи 4 562 948 "транзитних", тобто таких, що побували у Болгарії проїздом у інші країни. Очолюють туристичну справу в Болгарії агентство Болгарська туристична палата і "Балкантурист".

У Болгарії багато історико-культурних пам'ятників, занесених у Книгу ЮНЕСКО. Це: Церква Бояна у Софії; вирублені з каміння церкви Іваново біля Русе; могила фракійців у Казанлику; вершник Мадари; давнє місто Несембр; національний парк Пирин; Рильський монастир; природний заповідник Сребарна; фракійська могила Свештари.

Крім того містами-музеями у Болгарії оголошені Велико-Тирново - колишню столицю середньовічного Болгарського царства і місто Мельник. Поряд з ними видатними пам'ятниками архітектури вважаються церква святого Воскресіння та мечеть Баня-паші у Софії, Руїни римського стадіону, Джумая-мечеть, Церква Пресвятої Богородиці та залишки римської цитаделі у Пловдиві.

Серед відомих болгар слід назвати фізика Г. Наджакова (1896-1983), який відкрив фотоелектронний стан речовин, продовжувачів гуманістичних традицій класиків бо­гарської літератури Христо Ботєва, Івана Базова та Йордана Йовкова, сучасних болгарських письменників Димитра Димова, Георгія Караславова, Димитра Талева та ін.

Головними науковими центрами є Болгарська Академія Наук (БАН), Академія сільськогосподарських наук (АСН), а також десятки університетів у найбільших містах країни.

Надзвичайно багате музичне життя Болгарії. Воно охоплює як традиційні, так і різноманітні сучасні напрямки.

Традиційна Болгарська музика виконується багатьма міськими ансамблями, серед яких слід назвати національний ансамбль "Филип Кутєв" названий на честь його засновника і диригента, автора понад 500 обробок народних мелодій. Серед інших популярних груп народної музики "Пирин" (Благоєвград), "Північний ансамбль" (Плевен), "Тракія" (Пловдив), серед пісенних ансамблів тріо "Болгарка", "Пісні Пиринських гір" (сестри Бісерови) та ін.

Дуже популярні фольклорні фестивалі у Копривштице, фестивалі "Кукери і Сурвакари" у Пернику (виконуються давні танці у традиційних масках і костюмах), щорічні фольклорні фестивалі болгарських ансамблів (липень у м. Бургасі, серпень - на Золотих пісках). Провадяться за участю зарубіжних виконавців.

Щороку у місті Русе і Софії (протягом двох місяців) з 24 травня відбувається Міжнародні музичні тижні сучасної музики, а в червні на Золотих пісках - Міжнародний поп-фестиваль "Золотий Орфей".

У літні місяці в Бургасі відбувається фестиваль бального танцю, а у Пловдіві - камерної музики, у січні в Софії - Новорічний музичний фестиваль.

Провідними театрами сучасної Болгарії є театральні колективи, які працюють в Софії. Національний театр імені І. Базова, Державний театр Сатири, театр Болгарської армії, "Театр - 199". Активно розвивається сучасна болгарська театральна есеїстика, провідним представником якої є Чавдар Добрев.