Країнознавство. Частина І. Культура народів слов'янських країн

Навчальний посібник

Ю.М. Алексєєв, В.І. Наулко, Н.В. Руденко

К.: Київський славістичний університет, 2002. - 121 с.


Росіяни


Особливості етнонаціонального розвитку

Найбільший слов'янський народ. Загалом налічується близько 140 , мільйонів, з них понад 11 мільйонів в Україні і близько 3 млн. у США (1990р). Етногенетичне ядро складали в'ятичі, кривичі, словени та інші племена. За мовою становлять найбільшу частину східнослов'янської гілки індоєвропейської сім'ї. Належать до великої європеоїдної раси. На особливостях формування росіян позначилася взаємодія з тюркськими, фінно-угорськими, балтськими, романськими, кавказькими та іншими народами.

Формування російського етносу відбувалось на терені Володимиро-Суздальської, Новгородської, Смоленської, Рязанської, Тверської земель, в кордонах яких ХІУ-ХУ ст. сформувалися і розвивалась російська держава. В1533 р. вона займала територію в 2800 тис. квадратних кілометрів. Однією з особливостей етнічної історії росіян була постійна присутність малозаселених територій, суміжних з їх основною етнічною територією і помітна міграційна активність. У ХУ-ХУІ ст. Московія приєднала Поволжя і Донщину, пізніше Північний  Кавказ, Прикаспійської степи, Приуралля. Впродовж XVIII-XIX ст. Росія утвердилась у Сибіру, на Далекому Сході, Казахстані та Середній Азії. Слідом за військовими йшли переселенці-втікачі, колоністи та примусово переселені селяни з російських, білоруських і українських земель, які стали одним з чинників зросійщення загарбаних територій і підкорених етносів.

Внаслідок контактів з різними етносами (балтськими, фінно-угорськими, слов'янськими), а також завдяки особливостям історичного розвитку, природно-географічним умовам упродовж ХУШ-ХІХст. сформувались різні етнографічні групи росіян: помори, сибіряки-старожили ("челдони"), мещера, дончаки, палєхи, козаки та ін.

Внаслідок складних етногенетичних процесів серед росіян сформувалися різні антропологічні риси. Так, у північних районах європейської Росії переважають ознаки атланто-балтійського типу північноє-вропейської підраси, на північному сході європейської Росії - біломоро-балтійського типу північноєвропейської підраси, в центральній частині європейської Росії - східноєвропейського антропологічного типу середньоєвропейської підраси великої європеоїдної раси. На півдні європейської частини Росії переважають ознаки середземноморського типу південноєвропейської підраси із значними домішками монголоїдних рис. У Сибіру різні антропологічні типи європеоїдів змішувалися з монголоїдами і утворили змішані расові групи. Формування російської етнічної групи в Україні:

  1. Найбільш давній пласт пов'язаний із етногенезом східних слов'ян та їх розселенням (горюни).
  2. Переселенці із внутрішніх районів Росії на вільні землі Півдня (ХУІ-ХУІІІ ст.)
  3. У XVII - XVIII ст. - в Україні з'явилася група росіян-старовірів на хвилі протесту проти церковної реформи XVII ст. (Нікон) і кріпосного гноблення. Оголошені поза законом, вони тікали в Україну, Річ Посполиту, Румунію, Болга­рію, пізніше Буковину, Лівобережну Україну, Новоросію, Бесарабію та Поділля.
  4. Найбільші групи російського населення в Україні, переважно міського, утворилися у зв'язку з промисловим розвитком кінця XIX - початку XX ст. і за радянського часу. У сучасній російській історіографії, як і за радянських часів, поширена концепція "колиски" трьох братніх народів, згідно якої східні слов'яни сформувались на основі Давньоруської народності (див. також статтю про українців).


Культура традиційна і сучасна

Найдавнішими заняттями росіян були землеробство і тваринництво. Основними культурами були жито, ячмінь, овес, гречка, картопля, городні рослини, льон, коноплі. Користувались різними способами підготовки ґрунтів під посіви. В північних, лісових і малозаселених районах донедавна збері­галось підсічно-вогневе, а в Сибіру і степах -перелогове землеробство. Вже з XVI ст. у росіян почала складатись система трипілля, але утвердилась вона лише наприкінці XIX ст.

Орні знаряддя росіян загалом схожі з українськими і білоруськими, водночас їм притаманна певна специфіка. Найпоширенішим орним знаряддям була соха, що мала дві форми: колова і перова. Колова соха з лемешем була добре пристосована для оранки кам'янистих і заліснених грунтів. Перова соха з лемешем і відвальною полицею використовувалась на постійних полях. Інколи селяни користувались орними знаряддями, що нагадували українське рало (черкуша). У районах Верхнього Поволжя було поширене орне знаряддя праці плужного типу (ко­суля), яке підрізувало і перевертало шар грунту. Соху пристосовували до місцевих умов: у Приураллі її поєднали з татарським плугом і створили своєрідне орне знаряддя - курашилку, на Уралі і в Сибіру побутувала колесуха - соха з колішнею. Серед південних росіян поширення набував "український" плуг. На півночі боронували зв'язаними вершками смереки з сучками-зубцями (смык). На постійних полях боронували в'язаними рамочними і залізними боронами. Збирали врожай серпами і косами, сушили снопи в клунях (овинах), молотили ціпами, а мололи жорнами, або на водяних млинах і вітряках різних типів.

Певну роль у житті росіян відігравало полювання, рибальство і морські звіробійні промисли. На півночі і в Сибіру сформувався промисел на хутрового звіра. Промислового характеру набрало також рибальство на півночі, у пониззях Волги і Дону, на великих ріках Сибіру, узбережжі Тихого океану, в Каспійському, Баренцовому і Білому морях. Крім того, значна частина селян була зайнята відхожими промислами, які найбільшого розвитку набули в зоні російського Нечернозем'я. Також селяни займались ямщицтвом, візникуванням, створювали артілі бурлаків, зрідка –жебраків.

Важливу роль у житті росіян відігравали домашні промисли і ремесла. З жіночих промислів лише виготовлення мережива у Вологодській області набрало товарного характеру. Більшість чоловічих промислів — теслярство, стельмаство, столярство, бондарство, виготовлення рослинного і шкіряного взуття, рогож, кошиків, сит, випалювання вугілля, обробка шкіри та хутра, виготовлення іграшок, гончарство здавна задовольняли не лише власні потреби селян, а й потрапляли на ринок.

Для росіян характерними сільськими поселеннями були деревня і село в північних і центральних районах, станіца і хутір — на Дону та в інших козацьких районах, заїмка - в Сибіру. На півночі та в центральній смузі переважали малодвірні поселення, на півдні - багатодвірні. Планування поселень найчастіше рядове (хати, фасадом повернуті до ріки, озера чи вулиці розміщувались в один ряд) та вуличне (у два ряди). У давніх селах зустрічалось гніздове розташування будов, зрідка - кругова та вулично-квартальна забудова.

До ХІV-ХV ст. основним житлом росіян була землянка та напівземлянка. їм на зміну прийшла зрубна хата (изба) з великою піччю. Стіни житла зводились з кругляків, уздовж яких видовбувався паз. У нього закладали мох і так утеплювали житло. Нижній вінець зрубу клався прямо на грунт, або під його кути ставили великі камені чи вкопували в землю стовпчики. В ХVIIІ-ХІХ ст. у росіян відомо кілька типів традиційного житла. На півночі переважа­ла висока зрубна (изба) з підкліттям, двосхилим драничним чи ґонтовим дахом. Під критим двором розміщувались господарські будови. Хата фасадною стіною була обернена до вулиці, а вхід влаштовувався збоку. Для південноросійських областей характерні українські типи житла з дерев'яними, саманними, глинобитними і турлучними стінами, чотирисхилим солом'яним дахом, відкритим двором і окремо розміщеними господарськими спорудами.

Чоловічий традиційний одяг росіян відносно однорідний. До його складу входила сорочка-косоворотка і широкі штани. Сорочку носили навипуск, перев'язували поясом. Верхній одяг - суконний каптан, шуба, кожух, тулуп. Взували росіяни личаки (лапти), чоботи, валянки. На голову одягали фетрові шапки, а взимку шапки-вушанки.

У жіночому одязі вирізняються північноросійський і південноросійський комплекси. Південноросійський комплекс має багато спільного з українським, особливо в оздобах, вишивках. Комплекс складався з полотняної сорочки, поверх якої одягали поневу (домоткана незшита чи зшита спідниця з трьох-чотирьох полотнищ). На неї одягали фартух. Дівчата заплітали в коси стрічки, на голові носили віночки, а заміжні жінки закривали волосся хустками або головними уборами - сорокою, кокошником. У північноросійських і середньоросійських областях поверх со­рочки одягали сарафан. До реформи Петра І він входив до комплексу міського одягу, а з кінця XIX ст. - став основним елементом селянського костюму. Поверх сарафану одягали душегрейку на лямках чи короткий шугай з рукавами, що одягався через голову. Взували росіяни личаки, валянки, черевики, чоботи. Восени і взимку носили суконні каптани, кожухи і шуби.

Традиційна їжа росіян має ряд особливостей, її основу складали борошняні страви і каші. Хліб росіяни споживали житній, зрідка - пшеничний. У північних районах хлібу не вистачало, а тому часто їли сурогатний хліб (у хліб додавали лободу або товчену соснову кору). Традиційними стравами росіян були розсольники, щі, каші, млинці і оладки, пельмені, пиріжки з різними начинками. Від сусідніх етносів вони запозичили чимало страв: від українців - борщі, пироги, коровай; від кавказьких народів - шашлики; від середньоазіатських — плов та ін.

У суспільному і сімейному житті росіяни упродовж XIX - початку XX ст. важ­ливу роль відігравала сільська громада (община). В центральноросійських областях була поширена сільська громада з урівнювальним землекористуванням, періодичними переділами землі. У північноросійських областях побутувала самоврядна община-село, яка не знала переділів, оскільки там було достатньо вільної землі.

У XIX ст. серед росіян важливу роль відігравала велика патріархальна сім'я (семейная община), що складалась з кількох поколінь спорідених родичів. Вона нарахо­вувала до 50 чоловік, які спільно володіли нерухомим і рухомим майном. Усе, що здобувала сім'я надходило в спільне користування. Винятком було лише жіноче майно: придане невісток і одержане ними від батьків майно вважалось їх особистим (собина). На чолі родини стояв старший за віком чоловік, найчастіше батько (большак), який керував справами сім'ї, платив податки, укладав угоди, вів покупки, видавав заміж і одружував, призначав придане і т. ін. Жінка большака (большиха) керувала веденням домашнього господарства. Такі порядки, традиції солдатчини і відходництва породили поширене серед росіян снохачество. Наприкінці XIX - початку XX ст. більшість сімейних общин розпались, але традиції панування чоловіків у родині збереглись і в малих сім'ях.

Важливу роль у житті росіян займали сімейні свята і обряди, зокрема такі як ро­дильні, весільні, рекрутські, поховальні. Особливою барвистістю відзначалось весілля. Весіллю передувало сватання і дівич-вечір (девичник), при проведенні якого дівчата прощались з дівочою волею. У північноросійських областях при цьому здійснювалось передвесільне миття молодої в бані, в південноросійських областях - плакання молодої по кутах рідної оселі та випікання весільного хліба. Після ранкових обрядів молодих вінчали у церкві, а під час весільної гостини молодій одягали жіночий головний убір.

Весілля було наповнено різноманітними обрядовими діями, в тому числі магічними. Найбільше простежувались відмінності між північноросійським і південноросійським весіллям щодо самих обрядів, обрядової термінології, загального емоційного тону, більш драматичного і сумного на півночі і більш веселого на півдні.

З передвесільного циклу обрядів у росіян значно більше значення мав "девич­ник", який влаштовувався напередодні ве­сілля у нареченої, під час якого вона прощалась з дівочою волею (красной красотой), яку на півночі символізувала стрічка або пов'язка на голову, а на півдні - прикрашене деревце. Особливо поетичним цей обряд був у північноросійських губерніях. Тут довго зберігався передвесільний звичай миття нареченої в бані. В південноросійських губерніях побутував обряд "відбивання зорь" - примовляння нареченої вранці. Великого значення тут, як і в українців та білорусів, надавалося коровайному обряду: "бганню коровая". Кульмінаційним моментом весілля була весільна учта, під час якої здійснювалось окручивание молодої, тобто одягання на неї головного вбрання заміжньої жінки.

Післявесільні обряди - гуляння у родичів. Найбільш значними були отводины чи хлебины - відвідування батьків молодої. Характерною рисою весілля була участь широкого кола односельців. Суспільний характер мали весільні чини: дружки, поезжане, бояре, тысяцкий, ключники тощо. Весільні гості брали на себе деяку частину видатків, участь в обміні подарунків, відкупах, приготуванні короваю, улаштуванні святкового столу. В маленьких поселеннях на весілля запрошувались майже всі односельці, інші брали участь в обрядах з відкупу нареченої, весільному поїзді.

Велика роль сільського колективу в інших сімейних обрядах. Під час похорон не тільки родичі, сусіди, але й всі односельці приходили проститися з покійним, масовим було і поминання. Колективний характер родильних обрядів проявлявся у відвідуванні жінками породіллі і принесенні пригощання - звичай т. зв. "принесеного стола".

Особливе місце в селянському побуті росіян займали проводи на військову службу. На "сумній учті", на яку приходили родичі, сусіди, співали "рекрутських" пісень, плакали, голосили.

Календарна обрядовість. Особливо багато обрядів і звичаїв пов'язано з різдвяно-новорічно-хрещенським циклом. Поширене різдвяне колядування, коли молоді люди веселою ватагою, ряджені обходили будинки з побажанням господарям добробуту. Колядки мали свої місцеві варіанти: на півночі так зване "виноградне" (приспів), в середній смузі "овсень". На святки ворожили, гуляли на веселих "беседах", одягали традиційні маски ("коза"), розігрували народні драми - "Лодка", "Царь Максимилиан". Веселий характер мали розваги на масляну: катання з гір на санях, їзда на конях, запалювання вогнищ, ходіння з палаючим колесом, випікання млинців, пригощання масною їжею; гра "взятие снежного городка" та ін. Масляна відповідала західноєвропейському карна­валу. Вона не отримала християнського підґрунтя і залишалась просто веселою розвагою, що зберігала стародавні елемен­ти. Масляна відбувалась за тиждень до Великого посту. Вона супроводжувалася великою кількістю їжі; вшануванням "молодых"; проводами масляної.

Велика роль у гуляннях відводилась молодим, що одружилися в минулому році. Вони обов'язково повинні були брати часть в іграх, одягати найкращий одяг. Молодих, які спустились з гори, на санях "подмороживали" - заставляли цілуватися, відкупатися, інколи "солили" - заривали в сніг або катали по ньому. В Сибіру влаштовувався масляничний поїзд - споруда у вигляді корабля, на якому сиділи ряджені " фельдмаршали'', "генералы'', а вгорі на шесті - шут з пляшкою або діжкою.

Масляна закінчувалась спаленням на вогнищі опудала із соломи. Іноді роль масниці виконував чоловік, якого везли на санях за село, імітуючи поховальний обряд. Спалення масниці - поховання істоти, що уособлювала зиму, смерть. Після масляної життя завмирало на сім тижнів посту і знову оживало на Пасху. Пасхальний тиждень молодь проводила на вулиці. Найбільш характерними були масові ігри, катання на гойдалках, виготовлення крашанок, хороводи. Весняні обряди закінчувались на Трійцю гулянням, плетінням вінків. У деяких російських губерніях в суботу пасхаль­ного тижня або першу неділю після Пасхи (фомину) відбувався особливий звичай "вьюношник" - продовження весняного шанування пар, що нещодавно одружились ("вьюнец" - молодий, "вьюница" - молода). Іноді чоловіки всього села під керівництвом найбільш літнього, ходили хатами, де були молоді й поздоровляли їх; ходити могли й жінки (цю процесію інколи очолювала жінка верхом на мітлі). Поба­чивши ватагу , молоді закривали двері ,а ті що прийшли - починали співати під дверима. В'юношні пісні, як колядки і волочебні, мали типову форму пісень, що призначались для обходу дворів. Заспів: "Ты позволь, позволь, хозяин, на ново крыльцо войти", потім в пісні описувався сад, подвір'я, будинок молодих, говорилось про те, як молодий розважає молоду, які гості у них і чим їх пригощають. Наприкінці у проханні пригостити містилася і загроза, якщо не дадуть: "Не дашь яйца – потеряешь молодца". Співці обіцяли зламати хату, забрати коней, закрити в'юницю в хліві.

На Вознесіння (40-й день після Пасхи) пекли "лесенки" й кидали в жито (зберег­ти посів, зібрати врожай); вони повинні були допомогти Христу піднятися на небо, а згідно більш глибокого дохристиянського значення - допомогти рости посівам. У Саратовській губернії пекли млинці-"Христу на онучи ". На полях .жінки їли яєшню і кидали в гору ложки та яйця, щоб жито було високим, катались житами й кричали:"Рожка, рожка, потянись, Христу за ножку ухватись".

На Трійцю центром обрядовості була молода берізка . В деяких місцях у XIX ст. прикрашали зрублену берізку і ходили з нею селом з піснями; в кінці свята берізку кидали в річку або розламували на частини й розкидали полем в жита. Більшість обрядів здійснювалось не на Трійцю, а в попередній четвер, який називався семик і був давнім весняними святом, пов'язаним з культом рослинності. У семик дівчата завивали в лісі берізку, співали пісень. Завивання - це зв'язування верхівок двох молодих берізок і при­гинання їх до землі. Із гілок плели вінки. Співали пісень, водили хороводи, під беріз­ками їли принесену їжу. Іноді здійснювалось "похороны кукушки". Із трави ("кукушкины слезки") або соломи робили "кукушку", одя­гали її, клали в труну, яку закопували в лісі, в таємному місці, на третій день її відкопували і "кукушку " викидали. Цей обряд означав смерть та воскресіння природи.

У Трійцю піснями заклинали врожай. Аграрно-магічний характер мав і обряд "колосок". Дівчата ставали одна проти другої, з'єднували руки, по цьому мосту йшла прикрашена дівчинка, коли вона проходила задні пари перебігали і ставали попереду. Так "колосок" доходив до житнього поля. Коли доходили до жита, дівчин­ка зістрибувала з рук, зривала кілька колосків і бігла з ними у село до церкви

Свято Івана Купала у росіян в XIX ст. збереглося лише як окремі відголоски, його основні елементи були перенесені на інші свята, зокрема Трійцю.

Закінчення жнив - дожинки (обжинки) більше відзначалися у білорусів і українців. У росіян особливих обрядів з останнім снопом не було, але на цей сніп -"пожинальник" одягали сарафан і кокошник, ставили в передній кут, зерно вибива­ли і давали худобі, сіяли в першу сівбу. Святкування жнив не було таким пишним, як в українців і білорусів, майже не збереглись жниварські пісні. Восени - найбільш відоме свято Покрова (14 жовтня). Надходив період сватання: дівчата говорили: "Покров, Покров, покрой землю снежком, а меня женишком". На зимового Миколу (19 грудня) на півночі Росії побутували залишки старовинної "братчины'', на неї забивали бика.

Національна специфіка в календарній обрядовості росіян - весела, всенародна масляна; більш розвинута троїцька обрядовість, що включала елементи купальської, менш яскрава купальська і жниварська обрядовість.

Росіяни здавна сповідували православне християнство, але його утверження йшло повільно. Тому в православ'я впліталось чимало дохристиянських вірувань і обрядів. Росіяни християнських святих наділяли функціями давньослов'янських богів (Іллю-пророка - Перуна, Власія -Велеса і т. ін.), християнські свята включались у традиційний аграрний календар. Водночас продовжувала існувати віра в домових, лісових, водяних, мавок, упирів, чортів і т.п. Православ'я трактувалось як національна релігія росіян ("православньїй царь", "православная Россия", "православньїй русский народ") і завжди підтримува­ло державну владу, а влада - церкву.

Народне мистецтво росіян в XIX - поч. XX ст. багатопланове і різноманітне. Воно мало прикладний характер, але разом з (Архангельська область); гравірування по тим виробило значні художні цінності, сріблу (Великий Устюг, Сольвичегодськ); Розвиток художнього ткацтва, вишивання, фініфть (Ростов); розписи по дереву (Хохлома); лакова мініатюра (Палех, Мстьора , крашанням одягу, рушників, білизни; Федоскіно); розписи таць (Жостово); виши-різьблення по дереву - з прикрашанням вання (Заонежжя); плетіння мережива (Вологда, Кіровська область); глиняні розписні іграшок; розписи - з прикрашанням інтер'єру (пічки, лави), прядок, іграшок. Орнаментика мала різноманітні геометричні, рядова поезія: колядки, веснянки, семикські рослинні та зооморфні мотиви. Найкращі пісні тощо. Голосіння - ліричні протяжні традиції народного мистецтва розвивались пісні - ХІУ-ХУП ст.; Казки з найбагатши ми сюжетами в Європі. З XIX ст. дуже поширенні частушки.


У Російській Федерації введено обов'язкове 9-ти річне навчання. Державна освіта безкоштовна, але з 1992 р. у деяких вищих учбових закладах введено платне навчання. Студенти вищої школи одержують невелику державну стипендію.

Початкова освіта розпочинається з семирічного віку і продовжується три роки, середня - з 10-літного віку, протягом семи років. 1993 р. у початковій і середній школі загалом було зареєстровано 93% школярів. Наступного року початковою освітою було охоплено практично всіх учнів, а середньою - близько 87 %.

Рівень освіти у Російській Федерації порівняно високий - 27 осіб, що закінчили вуз на 10 тис. населення. Згідно даних ЮНЕСКО лише 0,9 % населення було неписьменним (1995). З початку 1988-89 учбового року майже 98,2 % учнів навчалося російською мовою у загальноосвітніх школах, хоча у системі середньої школи окремих регіонів Російської Федерації поширені інші 10 мов, найбільше - татарська, якутська, чувашська і башкірська. Бюджет на освіту складав 56,5 млн. крб. - 9,5 % від загальнодержавних витрат.

На початку 1990 рр. поряд з державними, з'явилися приватні учбові заклади. У 1997/98 роках було 600 недержавних шкіл і 244 вищі учбові заклади. Великі зміни тор­кнулися учбових програм, передусім з точки зору їхньої деідеологізації і впровад­ження сучасних методів навчання.

У 1993-94 рр. у дитячих садках було 5 млн. 696 тис. дітей, у початкових класах -7 млн. 738 тис, у середній школі загалом (загальноосвітніх, спеціальних і професій­но-технічних) - 12 млн. 424 тис. чол., у вищих учбових закладах - 4 млн. 587 тис. (дру­ге місце в світі - після США).

Кількість книжкової продукції, що друкується, постійно зростає: від 30,3 тис. назв у 1994 р. до 36,2 - у 1996 р.

Кількість щоденних газет у 1996 р. становила 285 назв, а тих, що видаються непе­ріодично - 4 тис. 596 екз., інших періодичних видань - 2 тис. 751. Тільки у Москві ви­дається 25 загальнодержавних газет. Поряд з такими відомими як "Правда", "Известия", "Московская правда", "Комсомольская правда", "Аргументы и факти" останнім часом з'явилася низка нових газет: "Новне известия", "Российская газета" та ін.

Часописи охоплюють різноманітні галузі знань. Загалом - 121 назва. Видавнича справа здійснюється Всеросійською асоціацією видавців і газетярів і охоплює 56 видавництв.

У грудні 1993 р. служба федерального телебачення і радіомовлення була реорганізова­на в Міністерство преси та інформації Росії з метою посилення координації між її націо­нальними і регіональними центрами. У 1995 р. відбулася реорганізація цієї системи, внаслі­док чого з'явилися нові приватні телекомпанії, такі як ОРТ (Общественное российское телевидение), яке практично захопила перший канал державного телебачення. Державним залишився другий канал - "Россия", який охопив 92% населення країни. На ньому транс­люється багато освітніх і культурологічних програм. Досить впливовим є телеканал НТВ ("Независимое телевидение"), який охоплює переважно центральні регіони. На периферії радіо- і телемовлення транслюється також мовами інших народів Російської Федерації.

Домінуючою релігією у Російській Федерації є православне християнство, яке охоп­лює понад 1000 парафій, об'єднаних у 54 єпархії. Священнослужителів готують у 25 духовних семінаріях та училищах, а також у Духовних академіях Москви (Сергієв По­сад) та Санкт-Петербургу. Серед православних є нечисленні групи старовірів.

З протестантських напрямів у Росії найбільше поширені баптисти, п'ятидесятники і, меншою мірою, лютерани ( 3 церкви).

Крім того, існує понад 100 іудейських громад, переважно у великих містах, а у рег­іоні Північного Кавказу, Поволжя і деяких містах - іслам різних напрямів. Буддизм у формі ламаїзму сповідують деякі народи (тувинці, калмики, буряти та ін.) азіатської частини Російської Федерації.

Загальнодержавними святами є: 1-2 січня - Новий рік; 7 січня - Православне Різдво; 8 березня - Міжнародний жіночий день; березень-травень - Православна Пасха; 1-2 трав­ня - День Весни і Трудящих; 9 травня - День Перемоги; 12 червня - День Росії; 3 вересня -День перемоги над Японією; 12 грудня -День Конституції; 31 грудня - канун Нового року.

Туризм очолює дві агенції. У 1997 р. Російську Федерацію відвідало 15,3 млн. туристів. Загальний прибуток від ту­ризму склав 6,9 млн. американських доларів.

Туристів приваблюють передусім всесвітньо-відомі пам'ятки історії та культури: Московський Кремль (XVI - XIX ст.), Зимовий Палац і Ермітаж, Ісакіївський собор, комплекси палаців і фонтанів у Петергофі, фортеці і церкви Новгорода, Пскова, Казані та багато інших.

Росія уславлена іменами найвидатніших діячів науки М. Пирогова, М. Лобачевского, О. Бутлерова, Д. Менделєєва, О. Бекетова, І. Павлова, К. Ціолковського, І. Сікорського, С. Корольова, О. Туполєва, М. Карамзіна, С. Соловйова, письменників і поетів О. Пушкіна, М. Лєрмонтова, О. Блока, Ф. Достоєвського, Л. Толстого, А. Чехова, М. Горького, М. Шолохова, наших сучасників Є. Євтушенка, Р. Рождественського, братів Стругацьких та багатьох інших, композиторів М. Глинки, М. Римського-Корсакова, П. Чайковського, С. Прокоф'єва, Д. Шостаковича, І. Дунаєвського та ін.

Історико-культурними пам'ятками Російської Федерації, занесеними до Книги ЮНЕСКО є: історичний центр Санкт-Петербурга; Кремль та Червона площа; архітектурні пам'ят­ники дерев'яного зодчества в Кижах, історичні пам'ятники Новгорода; архітектурний ан­самбль Соловецьких островів; храми і монастирі Володимира і Суздаля; Троїцько-Сергіївська Лавра; Церква Вознесіння у Коломенському; тундрові ліси в Комі; озеро Байкал; вул­кани Камчатки; "Золоті" гори Алтая; Західний Кавказ; ансамблі Ферапонтового монасти­ря; історичний і архітектурний комплекс Казанського Кремля; центральний Сіхоте-Алінь.